nonresident alien

Майже в усіх повістинках, які я пишу, є янголи - янголи з липкими долонями, у говнодавах, схожі на птахів, безумні, безмовні. Це - як нервовий тік, чи звичка гризти нігті, чи колупання в носі: погана звичка; я ламаю зубочистки і вигадую янголів. Тому, очевидно, збираю і чужі байки. Оце мама привезла дві - з дуже правильними, дуже *моїми* янголами.

1) В BUW була виставка про зустріч двох поколінь: 80-літні і 30-літні (фотографії, короткі інтерв"ю про події, які змінили життя, і т.д.) - це пролог такий. І там є інтерв"ю 30-літньої, цілком тверезої і сучасної журналістки, яка, розповідаючи про подію, яка змінила її життя, каже: "Я якось дивилася на натовп. У ньому йшов хлопець, який до всіх посміхався. Він йшов ніби повз натовп, ніби натовпу не існувало. Я спочатку подумала, що він інвалід, а потім зрозуміла, що він янгол. Я б не повірила своїм очам, але я спитала у мами - вона теж це бачила".

2) Мамина приятелька, пані історик: "Янгол у мене - підтоптаний, немолодий, п"яненький, з червоним носом. У когось, мабуть, високі й ставні, але не всім же так щастить. Коли я вперше їхала до Варшави, то запізнювалась; зрозуміла, що до відбуття потяга - дві хвилини, а ще треба було піднятися на міст і дійти до колії, і цих двох хвилин у мене - з важкими сумками - не було. Аж раптом з натовпу вигулькнув він, посміхнувся і сказав: "Що, запізнюємось?" - підхопив сумки і ми побігли. Закинув мене до потяга в останню секунду. Отакий у мене янгол - з червоним носом. Ну, не всім же щастить на гарних".

Курила з черговим чудовим охоронцем, колишнім в'єтнамцем. Розповідала про те, як купалася в океані, як фотографувала медуз в затоці і ночувала на лавочці на Бродвеї. Спитав, на кого я вчуся і чи добре це оплачувана професія. Завагалася. Um, I'm writing about how contemporary Ukrainian writers construct Ukrainian past, how they make sense of the scraps of culture we are living on. I'm never gonna have a yacht or even a house, but being stuck for a life with a job you don't like is worse, I guess. All in all, I'm happy with my life.
І тоді я раптом зрозуміла, що це - бодай цієї миті - правда. I'm happy with my life. As simple as that. І я вирішила це записати, бо я знаю, що з моєю fucked-up brain chemistry за хвилину мені здасться, що я гівно, налипле на підошву хороших людей і я тиждень ходитиму навшпиньках і мені буде страшно. Ну і тоді потрібні будуть такі нагадування. В мене в житті є засадничі речі, які роблять мене безумно ірраціонально щасливою, і про них треба пам'ятати, навіть коли з'являються речі, які роблять ірраціонально нещасною. Ну і всякий такий пафоспафос.