збірна соляночка з фейсбуку

Ті, з ким ми френди на фейсбуці, це все вже читали, але собі для історії зберу й тут :)


Всі мої друзі скаржаться на складне життя української інтеліґенції (ваші, напевно, теж). Читаючи Чикаленка, розумію, що українській інтеліґенції завжди було складно - але проблеми були геть інші. Скажімо, на початку ХХ століття українська інтеліґенція в лиці Чикаленка потерпала від того, що українська культура не була до кінця відірвана від народного субстрату, і тому з субстратом доводилося здійснювати комунікативні акти. Скажімо, приходить Чикаленко послухати кобзаря Вересая, який "не мав тоді вже ні зубів, ні голосу, а тому не співав, а скоріше речитативно шамкав". "В одну з павз, - пише Чикаленко, - коли дружина Лисенка, дуже симпатична Ольга Антоновна, переказала, щоб дівчата привели Вересая до столової чай пити, то панни, як сороки, заскреготали:
- Діду, діду, чаю пить, чаю пить!
- Ось цитьте бо, послухайте, що я вам скажу: мені старому якби чарку горілки, бо від того чаю тільки сцять хочеться!
Панни зробили вигляд, що не дочули".
Або от, скажімо, молодий представник українського креаклу зламу століть, захопившись радикальними російськими рухами, ходить в народ, працює руками - але "не міг там відвикнути від зубної щіточки, і, заховавшись десь, ранками чистив зуби".
І тут я зітхнула з полегшею: так, нині українській інтеліґенції платять мало, від сучукрліту очі інколи евакуйовуються з черепа, в гуманітарних науках білі плями плавно перетікають в чорні діри - зате ніхто, жодна собака не відбиратиме у вас зубну щітку!
***
( Read more... )