(no subject)

[pocketfull_of]

Слухайте, який чудовий відповідник "Даунтонського аббатства" можна було б зробити зі, скажімо, нашої Старої громади! Наприклад, спогади Старицької-Черняхівської з того ж архіву Плевака:
«Цілі родини приїздили до нас на село – товариші батькові, члени Старої громади зі своїми родинами, і сила якихсь бідних студентів, вдов, дівиць, що не мали куди приткнутись. Пам’ятаю, за стіл не сідало менше як 30-40 душ. Те ж бувало і в Києві. У нас було велике помешкання, на ті часи воно здавалося величезним і тут щодня, щовечора збиралася сила людей... обідали, пили чай, балакали, призначували побачення, а инколи навіть ні тато, ні мама не знали, хто такий новий гість. Публіка це була все українська і, кажучи загально, ліберальна, бо бували і представники крайніх політичних напрямків (справа про вбивство барона Г. та інші) і представники культурницьких течій. В нашій господі відбувалися і великі сходки, переховувались і політично небезпечні діячі і т.и. Мова панувала у нас українська.»
Ну ліпота ж була б, тільки уявіть! Видання фольклору, револьвери, вибухівки і співомовки.

***

Моя улюблена помилка - це слово "нежить" жіночого роду. To whom it may concern:

У мене страшний нежить:

У мене страшна нежить:

(Друге, звісно, русизм.)

Comments

[nik_adams]

Дуже наочно, тепер ніколи не помилюся:)

[pocketfull_of]

При тім ще на початок ХХ ст. були легітимні обидва варіанти - і ч.р., і ж.р. - але потім стандартизувався ч.р. Що не виключає розмивання назад у бік подвійної норми, але доки того не зафіксовано, оголошення про "ліки від нежиті" мене тішать і змушують замислитися про сокири, сіль і свячену воду:)