pocketfull_of | Палестинські таксисти, палац Хішама

Про ізраїльську політику готова говорити ще менше, ніж будь-коли, бо з кожним днем того, що відбувається в нас, я дедалі сильніше розумію і прагнення випалити нафіг дощенту терористичну загрозу, яка несе смерть на твою з любов'ю виплекану й вистраждану землю - але водночас і ненависть до країни, яка потроху відгризає твою територію і стверджує, що твоєї нації не існує. До сліз шкода всіх, але, знов-таки, з тим, що відбувається у нас, я розумію, що "до сліз усіх" - це лицемірство.
Тому дисклеймер: якщо ця тема вам болить, можливо, краще не читати. Я не певна, де саме тут проходить межа, яка може завдати болю співрозмовнику.

[пробіл для тих, хто вирішує, чи читати далі]

Дороговкази вглиб палестинських територій виглядають десь так:

Себто в'їзд на палестинські території для ізраїльських громадян забороняють палестинські закони, інстинкт самозбереження, ізраїльські закони, голоси в голові, сувора єврейська мама, принципи, віра, іще суворіша єврейська бабця, гідромедцентр і санепідемстанція. Ніхто нікого на дорогах станом на торік не відловлював - але нікому й не хочеться, щоб йому на голову вдягали брудний мішок, а потім фотографували з сьогоднішнім номером газети; чи стати повчальною історією, що об'єднає цілу націю в праведному гніві; чи й просто міняти лобове скло. На пропозицію з'їздити туди, прикинувшись українськими туристами, друзі-ізраїльтяни стенали плечима - та ну, а що, як проговорюся? (Щоправда, інші ізраїльські знайомі саме на палестинських територіях влаштовували лгбт-вечірку під відкритим небом - тож і ізраїльські знайомі, й палестинські території бувають різні.) Коротше, на основних туристичних маршрутах - а багато важливих туристичних локацій знаходяться саме на палестинських землях (Вифлеєм, Єрихон, Іродіон і т.д.) - працює багато таксистів-палестинців.
Палестинські таксисти дуже прикольні, балакучі й працюють міністерством пропаганди. (Але мені всюди так щастить на прикольних таксистів! Якось до бостонського аеропорту мене віз кльовий єгиптянин, який пройшов тамтешній Майдан!) Їдеш ти до свого, припустімо, палацу Хішама - то по дорозі твою увагу обов'язково звернуть на нелегальні ізраїльські поселення, ізраїльські військові бази чи там розмальовані життєрадісними квіточками бетонні стіни поселень для палестинських біженців, де навіть за 60+ років після їхнього заснування живуть тисячі людей. (Серйозно, оті квіточки на мурах табору для біженців - це пиздець, неймовірне за естетичною силою втілення ситого європейського цинізму.) Показує оце все таксист по дорозі, скрушно зітхає та й каже:
- Все вони крадуть. Землю нашу крадуть. Їжу крадуть. От, скажімо, яка в них національна страва?
- Ну, не знаю, - кажу, - може, фалафель. Кебаби ще.
- То це наш фалафель. Наш фалафель у нас украли. От яка, наприклад, у вас національна їжа? От якби спагетті були ваша національна їжа, то вони й ваше спагетті...
- Спагетті - не наша національна їжа, - кажу я.
- Все одно украли б.
- ~~А я в попа обідала, - сирітка сказала~~ Розумію, в нас москалі борщ украли, - кажу я.
А потім ми приїхали в палац Хішама (8 ст.н.е.). Палац Хішама - це щось неймовірне, як неймовірні всі ці палаци в пісках: тріумф ідеї й духу над плоттю і здоровим глуздом, таке ж втілення регіону, як і "експортована звідти віра"(с). Він не на торговому маршруті, з водою там також не дуже добре, але люди вгризалися у цю вишкірену висхлу землю, зводили свою красу. І - фінальна вишенька на торті, як притча про злого ревнивого бога - палац зрівняв із землею землетрус за якісь кілька років по тому, як його збудували. Так він і спав у пісках, під піском аж до ХХ ст. - а потім у ХХ ст. історія з її мертвими королями й давньою кров'ю починає вибиватися на поверхню, її стає, в цілому, аж забагато на тому клапті землі. На поверхню виносить і палац. Його копають із 1930х - і цілий комплекс не дорозкопали й досі (і вже не докопають: на прилеглих територіях почало розвиватися місцеве злиденне сільське господарство). Проект міжнародний, зробили добрий інформаційний фільмик, обережно поскладали на землі уламки старих колон. Шевельов колись казав про українську історію: досліджувати її - це не розкопувати давні міста, це розкопувати плани, за якими нічого не могли збудувати. Якось так і тут.
А квитки до палацового комплексу продає чудовий юнак, що виглядає так, ніби щойно з'їв усі двд "Queer as Folk" і закусив "Горбатою горою": маєчка з блискітками, рожеві хіпстерські окуляри, неймовірна колекція всіх стереотипних манеризмів. Ви уявляєте, яка мужність треба, щоб виглядати й поводитися так серед пожовклих бананових гаїв провінційного передмістя фанатично-релігійної близькосхідної країни? Мене це вразило.