(no subject)
Jul. 27th, 2014 11:43 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pocketfull_ofКраєзнавчий музей Полтави - на вигляд як прянична хатка. Ви знаєте, що за законами жанру у пряничних хатках. Відьми, зло, старі кісточки.
Полтавське губернське земство, 1908:
Конструктивістський пам'ятник Шевченку роботи Кавалерідзе навпроти музею:
Читала "Thinking the Twentieth Century" Тоні Джадта і Тімоті (Наше Все) Снайдера, у передмові Снайдер проводить корисне розрізнення між плюралізмом і релятивізмом ("Пошук правди передбачає багато видів пошуку. Ось це і є плюралізм: не синонім до релятивізму, а радше антонім. Плюралізм приймає моральну реальність різних штибів правди, проте відкидає думку, ніби їх всіх можна виміряти за однією міркою, як рівноцінні"). Краєзнавчий музей - ілюстрація, чому плутати плюралізм і релятивізм не варто. Мені здається глибоко спірним сусідство експозиції, присвяченої Голодомору (анкети зі спогадами тих, що вижили; товстелезний гросбух смерті - список померлих на Полтавщині за селами, беруся погортати - одразу підходить співробітниця, питає, звідки я, себто до них, значить, ходять шукати там своїх рідних) - із, з іншого боку, ще радянською дошкою пошани, де фото, підписані "Ударники хібозаготівель 1933 р." чи "Активно виявляв куркулів, які ховали хліб у 1932 р.". Я підозрюю, що, якби хтось спитав кураторів, особливості експозиції вони ймовірно пояснювали б саме потягом до плюралізму: прийдуть нащадки і тих, і тих, важливе минуле і те, і те. Ну, справді, прийдуть усі, з різними міфологіями.
Поза тим - музей абсолютно чарівний, я взагалі ніжно люблю краєзнавчі музеї, геть особливі місця, де згадується та сама боргесівська класифікація тварин (тварини, як пам'ятаємо, поділяються на: тих, що належать імператорові, набальзамованих, молочних поросят, казкових, включених до цієї класифікації, тих, що гасають, як шалені, намальованих найтоншим пером із верблюжачої вовни, тих, що щойно розбили вазу і т.д.). Власне, напевно, від краєзнавчих музеїв і не варто чекати сумісності чи співмірності різних частин, бо вони прекрасні саме як прояв надзвичайної щедрості історії й місця, що, як сонце, обдаровують усіх різними солодкими і жаскими дивовижами. Краєзнавчі музеї - це така дірява кишеня часу, де за підкладку завалюється багато такого різного - речей, про які забулося, людей, про яких забулося, а потім мац в кишеню - а воно все там. От, скажімо, в полтавському музеї є (in no particular order): створене на основі антропологічних реконструкцій погруддя короля Карла ХІІ - дарунок від шведів, який везли нам прямо в салоні літака, пристібнувши до сидіння, а музей Полтавської битви його не схотів, бо політичний клімат тоді був не той; цілий кістяк мамонта й фото пам'ятника тому мамонту із якогось маленького села, де його відкопали (от ви знали, що в якомусь маленькому українському селі є пам'ятник мамонту? я теж не знала!); кілька чудових скіфських бабів; обладунки з милими емалевими інкрустаціями; дзвін, відлитий козаками з трофейних турецьких гармат; глиняні іграшки 17 століття; гарні сукні і шкільні зошити партизанки, яку розстріляли німці; багато гарних, вже сучасних керамічних дивозвірів; багато опудал місцевої фауни і навіть чумацький віз з опудалами волів. (Мене заспокоюють опудала тварин, запах пилу й мертвої вовни. Це з дитинства: я шалено любила тварин і живих у зоопарку мені було шкода більше, ніж мертвих у музеї, тож ходила більше в музей, щонайідилічніші спогади.)
В Полтаві ще багато різного чудового - неймовірне місто й ідеальний маршрут вихідного дня для киян (3 години хюндаєм харківського напрямку) - але то вже іншим разом дорозповім.
Полтавське губернське земство, 1908:
Конструктивістський пам'ятник Шевченку роботи Кавалерідзе навпроти музею:
Читала "Thinking the Twentieth Century" Тоні Джадта і Тімоті (Наше Все) Снайдера, у передмові Снайдер проводить корисне розрізнення між плюралізмом і релятивізмом ("Пошук правди передбачає багато видів пошуку. Ось це і є плюралізм: не синонім до релятивізму, а радше антонім. Плюралізм приймає моральну реальність різних штибів правди, проте відкидає думку, ніби їх всіх можна виміряти за однією міркою, як рівноцінні"). Краєзнавчий музей - ілюстрація, чому плутати плюралізм і релятивізм не варто. Мені здається глибоко спірним сусідство експозиції, присвяченої Голодомору (анкети зі спогадами тих, що вижили; товстелезний гросбух смерті - список померлих на Полтавщині за селами, беруся погортати - одразу підходить співробітниця, питає, звідки я, себто до них, значить, ходять шукати там своїх рідних) - із, з іншого боку, ще радянською дошкою пошани, де фото, підписані "Ударники хібозаготівель 1933 р." чи "Активно виявляв куркулів, які ховали хліб у 1932 р.". Я підозрюю, що, якби хтось спитав кураторів, особливості експозиції вони ймовірно пояснювали б саме потягом до плюралізму: прийдуть нащадки і тих, і тих, важливе минуле і те, і те. Ну, справді, прийдуть усі, з різними міфологіями.
Поза тим - музей абсолютно чарівний, я взагалі ніжно люблю краєзнавчі музеї, геть особливі місця, де згадується та сама боргесівська класифікація тварин (тварини, як пам'ятаємо, поділяються на: тих, що належать імператорові, набальзамованих, молочних поросят, казкових, включених до цієї класифікації, тих, що гасають, як шалені, намальованих найтоншим пером із верблюжачої вовни, тих, що щойно розбили вазу і т.д.). Власне, напевно, від краєзнавчих музеїв і не варто чекати сумісності чи співмірності різних частин, бо вони прекрасні саме як прояв надзвичайної щедрості історії й місця, що, як сонце, обдаровують усіх різними солодкими і жаскими дивовижами. Краєзнавчі музеї - це така дірява кишеня часу, де за підкладку завалюється багато такого різного - речей, про які забулося, людей, про яких забулося, а потім мац в кишеню - а воно все там. От, скажімо, в полтавському музеї є (in no particular order): створене на основі антропологічних реконструкцій погруддя короля Карла ХІІ - дарунок від шведів, який везли нам прямо в салоні літака, пристібнувши до сидіння, а музей Полтавської битви його не схотів, бо політичний клімат тоді був не той; цілий кістяк мамонта й фото пам'ятника тому мамонту із якогось маленького села, де його відкопали (от ви знали, що в якомусь маленькому українському селі є пам'ятник мамонту? я теж не знала!); кілька чудових скіфських бабів; обладунки з милими емалевими інкрустаціями; дзвін, відлитий козаками з трофейних турецьких гармат; глиняні іграшки 17 століття; гарні сукні і шкільні зошити партизанки, яку розстріляли німці; багато гарних, вже сучасних керамічних дивозвірів; багато опудал місцевої фауни і навіть чумацький віз з опудалами волів. (Мене заспокоюють опудала тварин, запах пилу й мертвої вовни. Це з дитинства: я шалено любила тварин і живих у зоопарку мені було шкода більше, ніж мертвих у музеї, тож ходила більше в музей, щонайідилічніші спогади.)
В Полтаві ще багато різного чудового - неймовірне місто й ідеальний маршрут вихідного дня для киян (3 години хюндаєм харківського напрямку) - але то вже іншим разом дорозповім.
no subject
Date: 2014-07-28 07:55 am (UTC)no subject
Date: 2014-07-28 08:47 am (UTC)