Пригоди з кандмінімумом. Блок "Усі померли (крім тих, хто вижив і ще позаздрить померлим)"

[pocketfull_of]

Мені здається, що, якби Марко Вовчок жила за доби інтернету, то вона викладала б у себе на фейсбуку багато-багато лінків на всякі петиції з авааз чи там чендж.орґ - ну, ви розумієте, "Підпишіться, щоб врятувати леопардів у Червоній книзі, дітей-солдатів у Сомалі, геїв в Уганді і свободу інтернету по цілому світу". Але народилася вона зарано, тож ніяких тобі леопардів у Червоній книзі чи дітей-солдатів у Сомалі (не кажучи вже про геїв в Уганді) - і довелося їй натомість писати оте от усе про права кріпаків. Очевидно, її первинною авдиторією кріпаки бути не могли - і неписьменні, та й не до того їм, саракам, було. Ну а первинна авдиторія вважала існування кріпацтва нормальним статус кво. Структура оповідань Марка Вовчка плюс-мінус цілковито задана саме спробами створити емоційну спільноту, у якій первинна авдиторія ототожнила б себе з кріпаками.
Інколи це оповідь від першої особи, як в "Інститутці": "Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроди така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся... Було, мене й б'ють (бодай не згадувать)", ну і т.д. - кидається у вічі драматизація оповіді через імпліцитний діалог (люди кажуть - я заперечую), у який втягують і читача. Але значно частіше оповідання тримаються, як сопля на паркані, на тому, що формалісти назвали "сказ" (note to self: таки "skaz narrative" англійською) - імітації усної оповіді, що передбачає співприсутність читача-слухача, належність до однієї спільноти й одного простору. Досить часто - при формальній відсутності постаті оповідача - проскакує друга особа однини "ми", до якої включають імпліцитного читача ("Тим врем'ям помер наш пан" і т.д. у "Горпині", "Жив у нас у селі козак Хмара" у "Козачці", "Старий наш пан, покійник, недобрий був" у "Одарці", "Жила колись у нашому селі вдова Орлиха" у "Свекрусі"). Переважають маркери "тут", "недавно" і всяке таке. Ймовірно, на витворення цього ефекту працює й вибір мови (у колоніальній ситуації диглосія, яка в решти вимерла з відходом на другий план латини, цілком собі заціліла, таким чином ще у ХІХ ст. вибір мови є вибором жанру).
Якби дуже треба про Марка Вовчка говорити більше (але, о милосердний фатум, будь-ласочка, зроби так, щоб мені вона таки не випала - ну не мій автор, ну не знаю, з якого боку це й вгризти), то можна говорити про елемент антитеодіцеї у її творчості. Героям Марка Вовчка притаманна психологічна невмотивованість і, так би мовити, увипуклююча схематичність, властива хіба міфам. Герої емблематичні до чортиків і задані лише класовою належністю: як пан, то з нього хоч маньяка у "Criminal Minds" писати, чисте зло; як юна кріпачка, то всі чесноти напідбір (хоча здоровий глузд підказує, що життя у постійних приниженнях іще нікому не покращувало характер)*. Це - не індивідуальності, це - втілення абстрактних сил, сильніших за індивідуальну долю. І в "Інститутці" є один момент, коли цей перехід з класових утисків до фатуму таки текстово доводиться: кріпачка, у якої хвора дитина, днями затято гарує на панщині. Коли її питають, чому, вона відповідає: "Робитиму, робитиму, поки сили. Може, вгоджу, може, вмилосерджу!" І зразу по тому - "Отже, не вгодила й не вмилосердила. Робила й не спала, поки аж нечувственний сон її обняв коло колиски. Прокинеться - до дитини, а дитинка вже на божій дорозі". Перше "вгоджу-вмилосерджу" однозначно стосується відверто соціопатичної панночки. А друге - радше звертання до долі.
* О, між іншим, на тлі класового протистояння там не видно жодних інших ієрархій. Гендерної ієрархії нема: жінки і гноблять, і гноблені. Національної ієрархії нема у стосунках між панами і кріпаками, її видно лише в межах одного класу, скажімо, в тій же "Інститутці" слуга-москаль насміхається над кріпаками-українцями: "Сьогодні бито? Іначий і не можна: на те служба!"
О, ще в оповіданнях Марка Вовчка є структурний хід, який, схоже, запозичує (але значно успішніше) наступний герой цього блоку. Фінали часто подають візуальну красиву картинку, такий острівець спокою, відстороненості й естетичної насолоди. Скажімо, фінал "Горпини" "Ідеш понад городами, то й бачиш: сидить між повними маківками в білій сорочці, гарно убрана, в намисті, й сама ще молоденька - тільки як крейда біла; сидить та перекидається маківочками, і всміхається, як дитина... А маки процвітають, і білим, і сивим, і червоним квітом повно". Чи, наприклад, фінал "Одарки": "Як спускали домовину в яму, то все над нею білі голуби кружляли. Сонечко грало, мов розсипалось по землі золотим промінням. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться. Душа праведна переставилась!" Себто до цих фінальних картин явно пропонують відступитися з естетичними критеріями, які виглядають недоречними, навіть етично спірними на тлі всього соціального трешу, який відбувався у оповіданні доти - і ця миттєва непевність є, мабуть, найсильнішим елементом цих оповідань, які доти наголошують радше на своїй пропагандистській природі.
(Читаючи Марка Вовчка, увесь час думала, який же кльовий відповідник Тарантінівського "Джанґо" можна забабахати на нашому матеріалі. Із золотими колосками пшениці замість бавовни у тому самому найвідомішому кадрі.)


А наступним героєм блоку "Усі померли (крім тих, хто вижив і ще позаздрить померлим)" буде, звісно, Стефаник - але, мабуть, вже завтра.

Comments

[shulhatar.livejournal.com]

"Читаючи Марка Вовчка, увесь час думала, який же кльовий відповідник Тарантінівського "Джанґо" можна забабахати на нашому матеріалі"

На роль Джанґо - молодого Кармелюка?

[pocketfull-of.livejournal.com]

Ну, Джанґо ж виростає з вестерну, тож треба самотній-герой-на-коні (варіант локалізації: на чумацькій підводі), а не великі заварушки:)

[nastuncha.livejournal.com]

я фанат цієї рубрики! де ви були, коли я готувалась до деку? :D

[pocketfull-of.livejournal.com]

А що таке дек?

[nastuncha.livejournal.com]

державний іспит :) оце щойно закінчила бакалаврат "теорії літератури" типу

[pocketfull-of.livejournal.com]

О, вітаю, це дуже здорово! А про що був диплом?

[nastuncha.livejournal.com]

дякую)
в нас несерйозно ставляться до дипломів, бо ми "творчєскіє" і основну частину має складати "творчий доробок". у теорії я лила воду про метадієгетичну оповідь і кінематографізм. ніякої системності чи актуальності чи ще чогось))

[pocketfull-of.livejournal.com]

Вау, класно! У порівнянні з таким Могилянка виглядає тааааким прихистком схоластики.