(no subject)

[pocketfull_of]

Привіт, мене звати Ярослава і я шопоголік.
Увесь час кажу собі: не треба купувати книжки, як ти їх додому потім тягнутимеш? Навіщо стільки? Більшість же й не прочитаю. Тим паче, цього року взагалі катастрофічно мало читаю, ні сил, ні концентрації. Але потрапивши до книгарні, втрачаю волю.
Перед моєю улюбленою книгарнею стоять столи з геть дешевими книжками. Ну що мене потягнуло до них придивитися. Це як у алкоголіка з горілкою: я, блін, не ужруся, я тільки чекушку. Старанно вдаєш, що собі віриш. Коротше, набачила за долар ще нечитаний роман Ґрема Свіфта, автора блискучої "Землі води". Готівки я при собі не ношу, ну, думаю, чого кредитку ганяти заради долара - виберу-но іще книжечку. Одним-однісіньку. Лаааадно. Знайшла за два долари величезний том - історію західноєвропейського жіноцтва у 16-19 ст. Щодо серйозності ілюзій не маю, але цікаво ж, як таке пишеться? Крім того, там окремий розділ про листування. Ну ок, набрала книжок на три долари. Все одно несерйозно. Піду-но всередину, гляну, що там на полицях із уціненими книжками, яких в книгарню навезли більше, ніж купують, і тепер вони їх хочуть збагрити. А там "Хейке-моноґатарі" в перекладі Рояла Тайлера, який блискуче переклав "Ґендзі-моноґатарі" (а я остаточно змирилася з тим, що давньояпонську таки ніколи не вивчу). От десь на цьому моменті падає планка, гуляти так гуляти. На столі з новими надходженнями - новенька Лідія Девіс, яка торік отримала міжнародного Букера й пише чудові дуже короткі оповідання*. Але нове надходження (думаю я рештками мізків, які повторюють про неочевидність ситуації в Україні, що треба складати копійчину до копійчини, бо фіг зна, як ще все складеться) - це дорого, повзу в підвал до уживаних (pre-loved, як тут кажуть) книжок, глянути, чи щось її є там. Там нема - але відловлюю останню А.С. Баєтт, якої в мене ще не було (Баєтт - це як Домонтович, тільки жінка й британка. Прекрасна). Але вже стоїть галочка, що мені треба Девіс. Іду шукати в не-pre-loved книжках якісь її старіші збірки. По дорозі око чіпляється за "Дім листя", такий типу постмодерний жахливчик, де увесь смак - у дивному форматуванні (різні шрифти, перевернуті сторінки, така фігня). Планки вже нема, горить сарай, гори й хата. Врешті доповзаю до полиці з Девіс: є окремі збірки оповідань, а є омнібус, омнібус дорожчий, ніж будь-яка збірка окремо, але дешевший, ніж вони всі в сумі, очевидна економія, думаю я. Ще й таке миле фарарівське видання з імітацію нерозрізаних сторінок.
І, розумієте, так постійно. У мене в цій книгарні вже накопичувальна знижка на 20%, більше й не буває, це свідчить, як я там часто. Мені, напевно, доведеться жити вічно, бо треба ж прочитати усе.
Я собі кажу: ну, може, це на подарунок купую. Карочє, мої дівки як найочевидніші кандидатки, якщо я комусь із вас спробую щось із цього всучити, ви не вірте у мій альтруїзм:(

* От, щоб надати запису якоїсь подоби осмисленості: тут можна скачати "Grammar Questions" Лідії Девіс, всього 2 сторінки й воно блискуче.

Comments

[vidlunnya.livejournal.com]

Нас, таких шопоголіків, багато :)
Хіба що художня література у мене значно поступається любові до нон-фікшену. І вічно спокушає аргумент, що вдома я цього не знайду, а якщо раптом щось знайду, то втричі дорожче.
Гірка правда в тому, що від початку Мадану я майже повністю втратила концентрацію необхідну для читання, і всі ці накуплені книжки дивляться на мене з полиць зі страшенним докором(

[pocketfull-of.livejournal.com]

Та, зима і весна випали з життя взагалі. Коли читала "Книгаря" (інтелектуальний часопис, який видавали у Києві - з бойовими діями на фоні - у 1919-20 рр.) - чудувалася, як люди могли за таких обставин працювати, думала, не роблять зараз таких людей. А потім зрозуміла: в них же цей апокаліпсець тривав на той час не перший рік, звикли, увійшло до уявлень про норму. То випиймо за те, щоб нам не довелося до такого розширювати свої уявлення про норму:(

[gluk16.livejournal.com]

щодо "Книгаря", то тоді писати книжки і журнали - це також була форма політичної активності. Тому вони не вважали, що читають чи пишкть, а думали, що борються.

Як приклад можу навести мого улюбленого Михайла Грушевського: не дуже мав сам, що їсти, а книги видавав

[pocketfull-of.livejournal.com]

Зараз, коли за українські прапори убивають, культурницька діяльність теж цілком собі боротьба. Тільки працездатності ця ідея більшості не додає:)

[dziga-ya.livejournal.com]

От я все як скуповую, то аргументую тим, що принаймні буду памятати, що я хотіла почитати, вони так і стоять ці книжки - для нагадування)

[pocketfull-of.livejournal.com]

Я зауважила, що значно швидше читаю книжки, які беру в бібліотеці (адже якщо не здати вчасно, то впаяють штраф). А раз купила й поставила на полицю, то наче всьо, знання вже набула:) Але все одно рука тягнеться купити:)