(no subject)
Feb. 20th, 2014 09:37 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pocketfull_ofДзвоню матері моїй, тихому історику, кажу - страшно у вас, снайпери... А мать моя, тихий історик:
- Та ну. Стою під Лядськими воротами, роздаю кашу. Кажу: хлопці, ну ви ж стоїте ділом не зайняті, то й поїжте, доки сцену слухаєте. Беруть, і тільки відходжу - один хлопець падає. Не встигаєш зрозуміти, не встигаєш злякатися. От на барикадах - там страшно, бо є вибір, стояти на барикадах чи не стояти. А зі снайперів що? Все одно не можеш же не ходити Майданом.
Цвяхи б робити із цих людей.
*
І скопіюю з фейсбуку за 18 лютого:
Я, очевидно, зранечку в істериці (Кембридж відстає від Києва на 7 годин). Коротко ловлю по скайпу мать, тихого історика, коли вона вже стоїть на порозі, щоб йти у війну. Друзі мої, святі люди, відміняють плани, щоб слухати моє "банду геть".
Твіттер: "Почався штурм Майдану".
Я в істериці пишу смс матері: Ну як ти?
Мать моя, тихий історик: Та тут діскатєка.
Твіттер: "Тихо горять бтри".
Я в істериці: Ну як ти?
ММТІ: Та бруківоньку передаємо.
Твіттер: "Евакуйовуємо медпункт з профспілок".
ЯВІ: Ну як ти?
ММТІ: Та дощечки передаємо.
Коротше, якщо ви в Києві й це читаєте, то на Майдані бути для вашої психіки корисніше, ніж перед компом. Для фізичного здоров'я, на жаль, як пощастить.
- Та ну. Стою під Лядськими воротами, роздаю кашу. Кажу: хлопці, ну ви ж стоїте ділом не зайняті, то й поїжте, доки сцену слухаєте. Беруть, і тільки відходжу - один хлопець падає. Не встигаєш зрозуміти, не встигаєш злякатися. От на барикадах - там страшно, бо є вибір, стояти на барикадах чи не стояти. А зі снайперів що? Все одно не можеш же не ходити Майданом.
Цвяхи б робити із цих людей.
*
І скопіюю з фейсбуку за 18 лютого:
Я, очевидно, зранечку в істериці (Кембридж відстає від Києва на 7 годин). Коротко ловлю по скайпу мать, тихого історика, коли вона вже стоїть на порозі, щоб йти у війну. Друзі мої, святі люди, відміняють плани, щоб слухати моє "банду геть".
Твіттер: "Почався штурм Майдану".
Я в істериці пишу смс матері: Ну як ти?
Мать моя, тихий історик: Та тут діскатєка.
Твіттер: "Тихо горять бтри".
Я в істериці: Ну як ти?
ММТІ: Та бруківоньку передаємо.
Твіттер: "Евакуйовуємо медпункт з профспілок".
ЯВІ: Ну як ти?
ММТІ: Та дощечки передаємо.
Коротше, якщо ви в Києві й це читаєте, то на Майдані бути для вашої психіки корисніше, ніж перед компом. Для фізичного здоров'я, на жаль, як пощастить.
