pocketfull_of | (no subject)

Наш чудовий нинішній голова кафедри живе так, ніби він - герой комедії Вуді Аллена: такий, знаєте, типаж безборонного невротика, який першим сміється, за кожним обідом вивертаючи на себе суп. Скажімо, якось він дав безцінну пораду, якою я з тих пір і керуюся в житті: хтось із старших аспірантів бідкався, що неможливо узгоджувати наукову роботу з викладанням, а він і сказав - "треба просто досягнути балансу, коли ти невдоволена і своєю науковою роботою, і своїм викладанням, головне, щоб рівень нещастя у всьому був однаковий". (Я хочу бути ним, коли виросту, тож все це пишу з великим теплом.)
Сьогодні він мусив давати на кафедрі лекцію про "вплив нашої плутанини між епістемологічним та онтологічним рівнем у Толстоя на невдачі в екранізаціях "Анни Кареніної"".
- Хто тільки не писав про Толстоя! - почав він. - Ви, мабуть, хочете спитати, як писати на теми, добре досліджені ще до вас? Просто: залучайте власний досвід!
На екрані проектора з"являється фотографія голови кафедри у підлітковому віці в оточенні батареї порожніх пляшок горілки, з гігантським пітоном на руках.
- Це - моя перша подорож до Росії, - каже голова кафедри. - Це - мій друг Тимур з Грузії, який продає наркотики, і мій друг Абраша з Таджикістану, який контрабандою вивозив з Росії метал. Не всі досвіди однаково корисні! А друга порада: не бійтеся отримувати нові знання! Я от часто слухаю якісь курси, де так багато блискучих аспірантів, а я ставлю дурні питання.
Трошки помовчавши, додає:
- Але я професор Гарварду, мені можна.
(Далі справді пішла епістемологія з онтологією, але отакі чудові люди в нас на кафедрі! Німий естетичний захват!)