Найкраща в світі адміністративна робота
Sep. 2nd, 2012 01:48 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pocketfull_ofОскільки в мене є трошки мандрівних планів, а заощаджувати на них я не вмію, зі мною сталася одна адміністративна робота - організовувати всякі події в інтелектуальній/культурній царині для місцевого соціального клубу аспірантів. Коли я комусь сказала, що в мене багато адміністративної роботи, мені побажали, щоб цієї нудятини в моєму житті було поменше. І це засадничо неправильно, бо в мене - найкраща в світі адміністративна робота!
По-перше, в мене найкраща в світі начальниця - фанатка Doctor Who і Шерлока Холмса (здається, я вже писала, що отримала цю роботу, бо наше перше знайомство виглядало так: я з сердечками в очах подивилася на картонну фігуру Доктора в натуральний розмір в її офісі й вигукнула "oh shit, may I touch him?" - і це було перше, що я сказала в її присутності).
По-друге, в мене дуже смішне товариство. По-мойму, все з ними-нами ясно, якщо тренінг перед початком роботи виглядав - дослівно - так: "Не рекламуйте свої події фразою "Напийся безкоштовно на гроші Гарварду" - ви ж аспіранти, можете вигадати елегантніше формулювання". Чи, скажімо, коли на тренінг, який починається о 8 ранку, ввалюється з півлітрою кави зі Старбаксу менеджер нашої кав'ярні й каже: "Старбакс - моя доза фалічних об'єктів зранку. А що, контейнер товстий, довгий і вертикальний. [всі: фейспалм] Ви, натурали, все трагічно десексуалізуєте".
По-третє, символ нашого клубу - лев, тож нам дають побродити в натовпі першокурсників у костюмі лева. Ходити у величезному костюмі лева - це велика свобода і велика самотність, мушу вам сказати. Відмова від своєї ідентичності, повна відрізаність від світу (з костюму нічого гаразд і не бачиш). Дуже, насправді, круто, всім раджу :)
По-четверте, вчора в нас була велика вечірка для всіх нових студентів. Тема вечірки була Діснейленд, себто команда кожного профільного напрямку організації подій мусила вибрати й створити у своїй кімнаті якийсь -ленд. Єдиний -ленд, який спав на думку мені - це Зомбіленд, тим паче, що нам виділили підвал. І адміністративна робота, де ти за робочі кошти можеш замовляти цілий арсенал іграшкової зброї і скелет - це точно найкраща робота на світі!
Щоправда, був у мене й момент слабкості (який люди зазвичай називають здоровим глуздом), за який мені зараз соромно. В якийсь момент я зрозуміла, що в когось кімната прикрашена дельфінчиками, в когось - "Доктором Хто" (це, власне, начальниця косплеїть Четвертого), а в нас - отак:
Крім того, я ніколи в житті не фарбувалася. Думаю, загримувати себе під зомбі, в цілому, легше, ніж під Бріджит Бардо, але й для цього потрібні вміння! Отже, навіть найкращі мої спроби гриму виглядали як наслідок падіння мордою в пудинг (кілька разів) чи як незмита косметична маска, а не як зомбі. Я домалювала на морді кілька швів. Після цього я стала виглядати як людина, яка кілька разів впала мордою в пудинг і після цього домалювала на ньому кілька швів - і все одно не як зомбі. Я домалювала поміж швів кілька квіточок штучною кров'ю (згущається і темніє, як справжня - пообіцяв виробник, і не обманув). Навколо ходили співробітники в костюмах клоунів чи екзотичних танцівниць. Я подумала, що, мабуть, в мене не дуже вдале почуття гумору і це була не дуже добра ідея. Коли я, невимушено помахуючи сокирою, нервово курила, повз мене пройшов сусід, який увесь час запрошує мене в свою кімнату вчитися пунджабським танцям, бо з таким тілом, як у мене, точно треба танцювати пунджабські танці (я не знаю, що це, але думаю, що це непристойно), і підлив масла в вогонь.
- Хто зробив з тобою це? - спитав він. - Вони силою нанесли макіяж?
- Я сама нанесла макіяж. Це була моя ідея, - обурено сказала я.
- Я - студент дизайну і в мене слабке серце, - сказав він і пішов геть.
А бля охуїти тепер, подумала я. Ще подумала: "I'm awesome & I should own it." Коротше, раз вже в мене таке почуття гумору, то треба від нього бодай отримувати задоволення, і я вирішила тішитися. Крім того, макіяж (особливо якщо ним зазвичай не користуєшся) дає той же ефект свободи, що й велетенський костюм лева - чітко маркує, що зараз ти не ти з усім набором цікавенних неврозів, а хтось кумедний і інший. Ну і взагалі, ви ж розумієте, що у зомбі й аспірантів багато спільного: і ті, й ті цінують мізки. Тож я просто метафорично екстерналізую наш екзистенційний стан.
Здоровий глузд ніколи не спиняв мене на шляху до пригод.
І це справді було чудово. Мені пощастило двічі: по-перше, з напарницею, безумно розумною і класною італійкою, яка пише другу дисертацію й допомагає діткам з бідних родин долучитися високої літератури. Вона підтримувала це безумство з першої миті і до останньої, й дуже переконливо з занесеною сокирою в руках казала: "Ми - інтелектуальні/культурні fellows, подивіться, які гарні події ми організовуємо. Приходьте на наші події". По-друге, мені пощастило, бо я вдало придумала, що треба якийсь інтерактив. Тож у нас в кімнаті можна було виграти людинку на пожувати (ну, цукерку в формі людинки, але), вціливши з лука в скелет. У нас постійно був натовп - себто люди просто обходили всі кімнати, а в процесі залипали на постріляти й поговорити про піратів, "Голодні ігри" і плани на випадок зомбі-апокаліпсису. Потім прицільно приходили з великим ентузіазмом в очах і питали, чи це та сама кімната, в якій можна постріляти в скелет. І всім було весело, крім хіба скелета і поліцейського, в якого вкрали шолом, доки він на це дивився, гепі енд :)
По-перше, в мене найкраща в світі начальниця - фанатка Doctor Who і Шерлока Холмса (здається, я вже писала, що отримала цю роботу, бо наше перше знайомство виглядало так: я з сердечками в очах подивилася на картонну фігуру Доктора в натуральний розмір в її офісі й вигукнула "oh shit, may I touch him?" - і це було перше, що я сказала в її присутності).
По-друге, в мене дуже смішне товариство. По-мойму, все з ними-нами ясно, якщо тренінг перед початком роботи виглядав - дослівно - так: "Не рекламуйте свої події фразою "Напийся безкоштовно на гроші Гарварду" - ви ж аспіранти, можете вигадати елегантніше формулювання". Чи, скажімо, коли на тренінг, який починається о 8 ранку, ввалюється з півлітрою кави зі Старбаксу менеджер нашої кав'ярні й каже: "Старбакс - моя доза фалічних об'єктів зранку. А що, контейнер товстий, довгий і вертикальний. [всі: фейспалм] Ви, натурали, все трагічно десексуалізуєте".
По-третє, символ нашого клубу - лев, тож нам дають побродити в натовпі першокурсників у костюмі лева. Ходити у величезному костюмі лева - це велика свобода і велика самотність, мушу вам сказати. Відмова від своєї ідентичності, повна відрізаність від світу (з костюму нічого гаразд і не бачиш). Дуже, насправді, круто, всім раджу :)
По-четверте, вчора в нас була велика вечірка для всіх нових студентів. Тема вечірки була Діснейленд, себто команда кожного профільного напрямку організації подій мусила вибрати й створити у своїй кімнаті якийсь -ленд. Єдиний -ленд, який спав на думку мені - це Зомбіленд, тим паче, що нам виділили підвал. І адміністративна робота, де ти за робочі кошти можеш замовляти цілий арсенал іграшкової зброї і скелет - це точно найкраща робота на світі!
Щоправда, був у мене й момент слабкості (який люди зазвичай називають здоровим глуздом), за який мені зараз соромно. В якийсь момент я зрозуміла, що в когось кімната прикрашена дельфінчиками, в когось - "Доктором Хто" (це, власне, начальниця косплеїть Четвертого), а в нас - отак:
Крім того, я ніколи в житті не фарбувалася. Думаю, загримувати себе під зомбі, в цілому, легше, ніж під Бріджит Бардо, але й для цього потрібні вміння! Отже, навіть найкращі мої спроби гриму виглядали як наслідок падіння мордою в пудинг (кілька разів) чи як незмита косметична маска, а не як зомбі. Я домалювала на морді кілька швів. Після цього я стала виглядати як людина, яка кілька разів впала мордою в пудинг і після цього домалювала на ньому кілька швів - і все одно не як зомбі. Я домалювала поміж швів кілька квіточок штучною кров'ю (згущається і темніє, як справжня - пообіцяв виробник, і не обманув). Навколо ходили співробітники в костюмах клоунів чи екзотичних танцівниць. Я подумала, що, мабуть, в мене не дуже вдале почуття гумору і це була не дуже добра ідея. Коли я, невимушено помахуючи сокирою, нервово курила, повз мене пройшов сусід, який увесь час запрошує мене в свою кімнату вчитися пунджабським танцям, бо з таким тілом, як у мене, точно треба танцювати пунджабські танці (я не знаю, що це, але думаю, що це непристойно), і підлив масла в вогонь.
- Хто зробив з тобою це? - спитав він. - Вони силою нанесли макіяж?
- Я сама нанесла макіяж. Це була моя ідея, - обурено сказала я.
- Я - студент дизайну і в мене слабке серце, - сказав він і пішов геть.
А бля охуїти тепер, подумала я. Ще подумала: "I'm awesome & I should own it." Коротше, раз вже в мене таке почуття гумору, то треба від нього бодай отримувати задоволення, і я вирішила тішитися. Крім того, макіяж (особливо якщо ним зазвичай не користуєшся) дає той же ефект свободи, що й велетенський костюм лева - чітко маркує, що зараз ти не ти з усім набором цікавенних неврозів, а хтось кумедний і інший. Ну і взагалі, ви ж розумієте, що у зомбі й аспірантів багато спільного: і ті, й ті цінують мізки. Тож я просто метафорично екстерналізую наш екзистенційний стан.
І це справді було чудово. Мені пощастило двічі: по-перше, з напарницею, безумно розумною і класною італійкою, яка пише другу дисертацію й допомагає діткам з бідних родин долучитися високої літератури. Вона підтримувала це безумство з першої миті і до останньої, й дуже переконливо з занесеною сокирою в руках казала: "Ми - інтелектуальні/культурні fellows, подивіться, які гарні події ми організовуємо. Приходьте на наші події". По-друге, мені пощастило, бо я вдало придумала, що треба якийсь інтерактив. Тож у нас в кімнаті можна було виграти людинку на пожувати (ну, цукерку в формі людинки, але), вціливши з лука в скелет. У нас постійно був натовп - себто люди просто обходили всі кімнати, а в процесі залипали на постріляти й поговорити про піратів, "Голодні ігри" і плани на випадок зомбі-апокаліпсису. Потім прицільно приходили з великим ентузіазмом в очах і питали, чи це та сама кімната, в якій можна постріляти в скелет. І всім було весело, крім хіба скелета і поліцейського, в якого вкрали шолом, доки він на це дивився, гепі енд :)
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-09-02 08:58 am (UTC)no subject
Date: 2012-09-03 11:21 pm (UTC)no subject
Date: 2012-09-06 05:46 am (UTC)no subject
Date: 2012-09-02 09:24 am (UTC)цікаво, як так сталося, що ідея зомбі стала такою популярною останнім часом? мені чомусь здається, що коли я була мала, все на себе переймали привиди і вампіри
no subject
Date: 2012-09-03 11:23 pm (UTC)no subject
Date: 2012-09-04 11:04 am (UTC)о, а ще про жахливих дітей багато зараз знімають, від "Дзвінка", починаючи. Хоча раніше були "Екзорцист" і "Омен", але кількість трешу (і трошечки хороших фільмів) на цю тему зараз просто вражає.
і мій неулюблений жанр - "10 людей, замкнених в одній кімнаті, хто всіх повбиває, той виживе".
а ще здається відійшли на задній план геніальні маніяки, так популярні в 90-ті. я за ними дуже сумую(
no subject
Date: 2012-09-03 09:31 am (UTC)як там у вас круто!!!!
це й насправді найкраща в світі адміністративна робота))))
є вакансії?))
no subject
Date: 2012-09-03 11:24 pm (UTC)no subject
Date: 2012-09-22 05:56 pm (UTC)no subject
Date: 2012-09-25 01:04 am (UTC)