(no subject)

[pocketfull_of]

Від "Літературної пошти, або Як стати (чи не стати) письменником" Віслави Шимборської мене плющить вже починаючи з біографії авторки.
"Віслава Шимборська здобула певну славу (і Нобелівську пресію 1996) як поетка, проте найбільші її заслуги лежать в царині педагогіки, так би мовити, письменництва. Завдяки її відповідям у "Літературній пошті", Польща отримала чимало інженерів, біохіміків, фармацевтів, ветеринарів, архітекторів та представників інших професій, а також, можливо, одного чи двох письменників."

"Ви звинувачуєте нас у затоптуванні молодих талантів. "Ці слабенькі пагінці слід берегти, а не критикувати і ставити їм на карб невміння дати зрілі плоди, як це робите ви". Проте ми - не прихильники вирощування літературних пагонів у теплицях. Рослинки мусять розвиватися у природному кліматі і заздалегідь до нього звикати. Інколи рослинці здається, що вона - дуб, а вона лиш кущик. І жодна допомога її на дуб не перетворить. Інколи ми, щоправда, можемо поставити хибний діагноз. Проте ми рослинкам нічого не забороняємо, не вириваємо їх з коренем. Нехай собі ростуть і доведуть колись, що ми були неправі. Ми охоче це визнаємо.

***

Ви прислали нам довгий список письменників, що їхні таланти редактори спочатку не оцінили, а потім кусали лікті. Ми одразу вловили алюзію, і прочитали ваші фельєтони із властивою нашій сліпоті покорою. Вони актуальні, проте це не має значення - вони обов'язково увійдуть до "Повної збірки творів", якщо ви напишете щось на кшталт "Фараона" чи "Іграшок".

***

"Подаруйте мені надію, чи хоча б втіште..." - прочитавши Ваші твори, вибираємо друге, тож втішаємо: перед Вами - чудова доля, доля читача, і то найкращого, незацікавленого. Доля поціновувача літератури, котрий завжди буде її найсильнішим партнером, себто тим, хто хоче не скорити, а бути підкореним. Ви читатимете заради самого задоволення від читання. Не відстежуючи прийоми, не замислюючись, чи можна було це написати по-іншому, але краще. Не заздрячи, не переймаючись, без підозріливості-супутниці тих читачів, що самі пишуть. [...] Добре й те, що про "бездарних письменників" говорять часто, а про бездарних читачів - ніколи. Звісно, вони також існують - нам здається, що Ви до них не належите - проте вони чомусь виходять сухими із води, а як хтось погано пише, на нього одразу починають шипіти. Навіть на власну дівчину годі покластися. Ну що, відчули себе королем? Ото ж бо й воно.

***

Нашу відповідь ви взяли за особисту образу, проте ви помиляєтеся! Стверджуючи, що вам бракує необхідної в поезії уяви, ми не ставимо під сумнів ані ваших чеснот, ані професійну кваліфікацію, ані інтелектуальні горизонти, ані манери, ані мужність - себто не вийшли за межі своїх редакторських повноважень. Чи є образою сказати блондину, що він - не брюнет, якщо він сам про це запитав? Досі поширений романтичний погляд, буцімто бути поетом - найвища честь, хоча насправді найвища честь - це добре робити те, що ви робити вмієте. Щасти вам.

***

Брак таланту - не вада. Таке буває з людьми світлими, мудрими, благородними і обдарованими у інших сферах. Коли ми кажемо, що текст поганий, ми не хочемо нікого образити і відняти у нього сенс життя. Ми, щоправда, не завжди висловлюємо свою думку із китайською ввічливістю. О, китайці колись, до культурної революції, вміли відповідати поетам-невдахам! Звучало це десь так: "Ваші вірші перевершують все, написане досі, і все, що будь-коли буде написане. Якби ми їх надрукували, попри них потьмяніла б уся література, а решта авторів болюче усвідомили б власну нездарність".

***

Справедливо і красиво було б, якби літературну вартість тексту визначала сила вкладених очуттів. Тоді напевно виявилося б, що Петрарка - нуль у порівнянні зі, скажімо, Бомбіні, адже Бомбіні і справді з глузду з'їхав від кохання, а Петрарка втримався у тому стані, коли ще міг вигадувати гарні епітети.

***

Для вас поезія - відпочинок після роботи, місце, де можна ненадовго забути про щоденні проблеми. Внаслідок цього постають рядки наївні, сповнені дитячих радощів, рядки, що існують мовби поза часом і особистістю автора. Для поетів "від народження" все навпаки: для них поезія - не відпочинок і не втеча від життя, вона для них - саме життя. Тому вони й намагаються виразити все те, про що ви намагаєтеся забути: досвід, тривоги, запитання, що їх собі задає зріла людина. [...] Вам складно буде витримати конкуренцію цих спеців. Проте й вони не втнуть вашої складної спеціальності.

***

"Мій хлопець каже, що я надто гарна, щоб писати добрі вірші. Що ви скажете про ті, які я вам прислала?" - Ми вважаємо, що ви - дуже гарна.

***

Оповідання може не мати початку і кінця, проте середина все ж видається нам необхідною

***

У вірші ви питаєте, чи є у життя сенс. Орфографічний словник дає негативну відповідь.

***

Радимо негайно поміняти ручку. Та, котрою пишете ви, робить багато помилок. Напевно, іноземна.

Comments

[mr-sweetie.livejournal.com]

супер!

[pocketfull-of.livejournal.com]

Ага, саму плющить((
Блін, а мамі геть не сподобалася ідея з Індонезією(( Каже, ісламські фундаменталісти, відрізані перед камерами голови, всяке таке(( Ииии ((

[scarabaea.livejournal.com]

я колись вправлялася у "рецензуванні" на одному фандомному сайті, але справді зважати на те, щоб написати відгук якомога ввічливіше, стала лише після курсу в Іванюка :) Можна брати приклад з цих наведених цитат :)

(перепрошую, що я тут у гостях без "запрошення".. можна?)

[pocketfull-of.livejournal.com]

Критика в фандомі - заняття настільки ж захопливе, наскільки й безнадійне, враховуючи, що більшість авторів писати не вміють, і вчитися не хочуть(((
А чому так вплинув Іванюк))?

Звичайно, можна! ))

[scarabaea.livejournal.com]

Щотижневі зустрічі з Іванюком нагадали, як болісно аффтар чекає критику і наскільки близько сприймає найнейтральніші слова :)

Дякую :)