(no subject)
Jan. 2nd, 2012 03:06 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pocketfull_ofЯ зараз - і до 21 січня - в Києві на канікулах, ставлю утопічні плани на наступний рік (більше соціалізуватися, більше подорожувати, нічого не боятися). Добра пора, здається, що все здійсненно. Усім світлих свят!
*
Тиждень після того, як я здала реферати, був просто чудовий: заробила бібліотечний відповідник стокгольмського синдрому, ночувала в цілодобовій бібліотеці навіть тоді, коли цього робити вже було й не треба, особливо коли надворі йшов дощ і пахло теплим воском і морем: інколи знаходила в умивальнику величезні ожинини, такі яскраві, гарні й недоречні, що на язик просилися якісь дурні метафори; а інколи виявлялося, що люди, з якими сиділа поруч за опівнічною гарбузяною кавою, саме розпочинають президентську кампанію, щоб балотуватися у 2016 р. (це такий момент, який лише в Гарварді буває, напевно, ага). Потім: німецькі сусіди в гуртожитку робили глінтвейн, я знаю й смачніші рецепти, але не знаю гарніших: на каструлю з вином кладеш решітку, на решітку - голову цукру (я про такі великі голови цукру не чула поза казками, де таким розплачувалися з відьмами чи людожерами в чорних лісах, але взагалі їх зараз саме для глінтвейну виготовляють), поливаєш ромом, підпалюєш. В темряві цукор горить блакитним, я так уявляю вогні в болотах. Коли він скрапує в вино, вино загорається також. Вікно відкрите, щоб не репетувала пожежна сигналізація, тому збіса холодно, і всі гріють долоні над цим вогнем. Потім: спонтанно купую квиток на опівнічну прем"єру другого гайрічівського "Холмса", вертаюся додому близько третьої, нервова й радісна, як то буває після бойовиків, витягаю з кімнати китайську сусідку і її пляшку ароматизованої горілки й ми деремося в її офіс на найвищому поверсі найвищого будинку на кампусі, вилазимо через вікно на терасу, передаючи чашки, внизу - казкові вогні, які сфотографувати на мою мильницю не вдається, тому треба буде вертатися туди частіше. Здається, годині о 5 ранку я вирішую, що мені треба вивчити китайську, і щось там повторюю, але коли прокинуся, то вже нічого не пам"ятатиму.
А перед від"їздом влаштувала собі прощальний вечір: пішла їсти гамбургери в O'Sullivan. Студент Гарварду мусить мати чіткі погляди щодо місцевих гамбургерних: O'Sullivan проти Bartley's (чи Charlie's Kitchen, чи Uno, і т.д.) - це серйозніше, ніж еволюціоністи проти креаціоністів. Мені здається, таким чином студенти долучаються до народу, бо гамбургери - це така принципово демократична їжа (довгі липкі столи, стільці з лінолеумом, як у якогось Тарантіно, й офіціантки, які говорять тобі "sweetie"): крім того, гамбургери є відмовою від пафосу, бо я, скажімо, не знаю нікого, хто з гідністю їв би гамбургер - крівця стікає по руках, змішана з майонезом. Ням! Більшість моїх друзів - патріоти Mr.Bartley's: плюс в тому, що він прямо навпроти основної бібліотеки й доволі смішний, скажімо, там не беруть кредитки ("Ми даємо вам справжню їжу - ви давайте нам справжні гроші"), гамбургери названо іменами політиків ("Barack Obama: one and done?", "Michelle Obama: hot & spicy"), а по стінах розвішено смішні плакати на навчальну тему (вимоги до іспитів на кандмінімум з різних спеціальностей, скажімо, з риторики - "Ваш кабінет штурмують 2500 розлючених студентів, заспокойте їх. Можете при цьому вживати будь-яку мертву мову, крім греки й латини"). Але при цьому Бартліз передбачувано трохи задорогий, що нівелює ефект гри в близькість до народу, а який тоді сенс жерти пересмажену котлєту в булці, ага? О"Саліван (патріотом якого є я), звісно, теж не геть простий - кілька років поспіль здобував звання постачальника найкращих гамбургерів у Бостоні - але розташований на межі з менш пафосною частиною міста, там можна почути справжній бостонський акцент (який я на слух ніфіга не відрізняю від ірландського), а гамбургери важать півфунта (не враховуючи картоплі, котрої ще більше): їси й розумієш, що від всіх тих жирів отримаєш інфаркт, але смак такий, що воно того інфаркту варте.
*
Я тут вже писала про презентацію "Празького цвинтаря" Еко і як тішилася. Нарешті, поздававши реферати, дочитала. Серед рецензентів уже стало загальником лаяти цей текст. На жаль, я долучуся до цього натовпу :( Сюжет, напевно, уже всі знають? На тлі панорами реальних постатей і реальних історичних подій розгортається авантюрна біографія (посилання на всяких Дюма завезли вагонами, самого Дюма в сюжет, втім, теж завезли) єдиного вигаданого персонажа в цілій цій історії - такого собі Сімоніні, чоловіка маленького, неприємного й злого, який за гасло має "ненавиджу, значить, існую": а ще він є автором тих самих "Протоколів сіонських мудреців". Себто Еко, котрий ніжно любить тему фальсифікованих знань (див. будь-який його попередній текст), нарешті взявся до фальсифікації, котра сильно позначилася у ХХ ст. (і з цим, на жаль, було втрачено легкість, котра, напевно, необхідна в тексті про легке поводження з фактажем). При цьому він хоче створити й загальну анатомію теорій змов: що змови - спосіб перекласти на інших відповідальність за свої поразки, що конспірологічний текст не мусить говорити нічого нового, в що б ти не вірила від початку, бо тоді й не повіриш: і, на жаль, "Празький цвинтар" також не говорить нічого нового. Всі ми віримо, що держава, скажімо, може організувати якусь диверсію, аби створити внутрішнього ворога й тим виправдати загвинчування гайок тощо: текст, котрий це повторює, не викличе внутрішнього спротиву, але й у пам"яті ледве чи лишиться. Також мені не зовсім вдалою видається форма: роман складається з переплетених щоденників двох персонажів, котрі сумніваються, чи не є вони, бува, двома гранями однієї особи з роздвоєнням особистості, і вставок оповідача, котрий ці щоденники читає й переказує якісь фрагменти. І ото щойно ти втягуєшся в оповідь (що для мене доволі складно, бо я мало знаю про деякі з тих історичних подій, тож мені подекуди незрозуміла колізія), як вона вривається - і далі лише конспективний переказ від оповідача. Це, безперечно, зменшує обсяг і так немаленького тексту, але.
*
Шукаючи геть інше, натрапила у журналі "Вітчизна" на листи Катерини Білокур, і це просто фантастика. Біографію її, напевно, більшість знає? Такий нереальний мрачняк: народилася в маленькому селі в 1900 р., батьки подумали (цитую її автобіографію): “Нащо ж Катрю оддавати в школу, як вона й сама учиться? Не буде рвать ні чобіт, ні свити, ходячи в школу, а буде вона вдома потрохи на веретені прясти і грамоти учитись”. Але вона вперлася: “Якщо ще такого не було на світі, то нехай ще й таке побуде, що темна, неосвічена селянка та й стала художником!” - їздила вступати до всяких провінційних художніх училищ, але туди не брали, бо потрібна була довідка про закінчення семирічки, малювала сама, просила фарби у всіх знайомих, і фрукти, щоб малювати з натури (скажімо, бідкалася, що хоче намалювати виноград, а де ж його взяти: врешті, малювала, коли комусь із сусідів діти передали винограду).
А при цьому в листах якийсь геть фантастичний стиль, з усіма цими рефренами й нестягненими формами прикметника, який поза фольклором я й не бачила: думаю, в побуті вона так не говорила, але, значить, ще у 50-ті рр. такий стиль був у живому вжитку й маркувався як вищий. Скажімо, так мріє про поїздку до Києва: “хто-то запряже коні в шори, коні воронії”; до адресатів звертається "матінко-голубонько"; про себе: “І що з неї візьмеш, і що за неї скажеш, як вона в полі вродилась, до полукіпка богу молилась, ніякої освіти не має, ніякої науки не знає”.
І якась кількість зворушливих народних забобонів: “Ой, я маю вам порадити ліки від болів серця. Це дуже чудове лікування цукром. Може, ви це чули? А якщо ви ще не лікувались цукром, то я вас дуже прошу: ви полікуйтеся ще цими ліками! Лікуватись цукром так утром, поки ще нічого не їли: перший день їсти одну ложку, а на другий день – дві – і так аж до десяти ложок. А як уже ви дойдете до того дня, що десять ложок цукру приймете, то і на другий день теж десять треба приняти, і тоді вже будете гнати наниз аж до однієї. А якщо за один сеанс не пособить, то приймете ще один – побачите, які будуть наслідки хороші!” Пояснюється цей спосіб лікування ось так: "Ну, скажем, як положити ягоду яку чи там що, то за декілька день зіпсується і нікуди непридатна, а як положити її в цукор, то і сотні років стоятиме та ще смачніша буде. А що має вже лікувальну силу, так це дійсно цукор”.
Загалом, якщо десь натрапите на її листи, дуже раджу почитати.
*
Записи з фейсбука, щоб не погубилися:
Навпроти мене сидить китаянка, також пише реферат, а паралельно підтримує відеодзвінок зі своїм хлопцем (у них різниця в часі 12 годин). Вони не говорять, обидва працюють, але вікно з відео відкрите (коли вона відходить, ми всі зазираємо через її монітор в Китай, як в акваріум), і інколи щось йому співає китайською.
*
Виявляється, в нас на кухні є таймер! Тільки він називається "пожежна сигналізація". Доїдала вугілля, яке колись могло стати рисом з крабами, вже на вулиці, бо евакуювали весь гуртожиток :(
*
Голодне черево антиінтелектуалізму. Вишу з мамою в скайпі:
[3:05:50] natalia_starchenko: Лейбніц дав поштовх до розвитку формальної логіки, в якій символ не відсилає до якоїсь ідеї, а займає її місце
[3:06:06] natalia_starchenko: Просвітництво - ідея енциклопедії - має бути критична і наукова, не відкидає помилкових понять, але вказує, що вони помилкові "єдиноріг"
[3:09:26] Iaroslava Strikha: а в яйцеву замазку для відбивних молоко додається? це я курячу грудь купила, завтра на вечерю ризикну
*
Різні професійні деформації незмінно розчулюють. Моя бабуся - біохімік: пробуючи лосося, задумливо каже: "Оооо, омега-3 поліненасичені жирні кислоти!" - тим тоном, яким нормальні люди кажуть "Оооо, смачний лосось". А сьогодні вона дала мені безцінну сесійну пораду: "відпочивай, щоб не страждала твоя когнітивна функція". І це все - абсолютно серйозно!
*
По читальній залі бібліотеки ходить дівчинка зі Student Mental Health Liaison, роздає всім цукерки й записки "Нехай великі думки не заважають вам цінувати маленькі радощі". ♥ ♥ ♥ Я так люблю цей університет, ви не уявляєте!
*
Я знала, що grade inflation (систематичне завищення оцінок) вважається великою проблемою всіх університетів Ivy League (крім Прінстона, де так в транскриптах і пишуть: це не студент поганий, а ми, на відміну від вас, акуратніше виставляємо оцінки) - але тут отримала чудову байку на підтвердження від кафедри лінгвістики. Один професор був славний тим, що всім ставив лише А. Тільки раз поставив В: коли студент здав есе з французької на курс із далекосхідних мов. (Студент зараз на третьому році аспірантури, тож постать не міфічна).
*
В бостонському аеропорту оркестр грав колядки і ханукальні пісеньки по черзі.
*
My idea of an ideal Christmas movie: either "In Bruges" or "Merry Christmas, Mr. Lawrence". My mom's idea of an ideal Christmas movie: "Love Actually". Working out a program that both of us can watch is, well, challenging.
*
Тиждень після того, як я здала реферати, був просто чудовий: заробила бібліотечний відповідник стокгольмського синдрому, ночувала в цілодобовій бібліотеці навіть тоді, коли цього робити вже було й не треба, особливо коли надворі йшов дощ і пахло теплим воском і морем: інколи знаходила в умивальнику величезні ожинини, такі яскраві, гарні й недоречні, що на язик просилися якісь дурні метафори; а інколи виявлялося, що люди, з якими сиділа поруч за опівнічною гарбузяною кавою, саме розпочинають президентську кампанію, щоб балотуватися у 2016 р. (це такий момент, який лише в Гарварді буває, напевно, ага). Потім: німецькі сусіди в гуртожитку робили глінтвейн, я знаю й смачніші рецепти, але не знаю гарніших: на каструлю з вином кладеш решітку, на решітку - голову цукру (я про такі великі голови цукру не чула поза казками, де таким розплачувалися з відьмами чи людожерами в чорних лісах, але взагалі їх зараз саме для глінтвейну виготовляють), поливаєш ромом, підпалюєш. В темряві цукор горить блакитним, я так уявляю вогні в болотах. Коли він скрапує в вино, вино загорається також. Вікно відкрите, щоб не репетувала пожежна сигналізація, тому збіса холодно, і всі гріють долоні над цим вогнем. Потім: спонтанно купую квиток на опівнічну прем"єру другого гайрічівського "Холмса", вертаюся додому близько третьої, нервова й радісна, як то буває після бойовиків, витягаю з кімнати китайську сусідку і її пляшку ароматизованої горілки й ми деремося в її офіс на найвищому поверсі найвищого будинку на кампусі, вилазимо через вікно на терасу, передаючи чашки, внизу - казкові вогні, які сфотографувати на мою мильницю не вдається, тому треба буде вертатися туди частіше. Здається, годині о 5 ранку я вирішую, що мені треба вивчити китайську, і щось там повторюю, але коли прокинуся, то вже нічого не пам"ятатиму.
А перед від"їздом влаштувала собі прощальний вечір: пішла їсти гамбургери в O'Sullivan. Студент Гарварду мусить мати чіткі погляди щодо місцевих гамбургерних: O'Sullivan проти Bartley's (чи Charlie's Kitchen, чи Uno, і т.д.) - це серйозніше, ніж еволюціоністи проти креаціоністів. Мені здається, таким чином студенти долучаються до народу, бо гамбургери - це така принципово демократична їжа (довгі липкі столи, стільці з лінолеумом, як у якогось Тарантіно, й офіціантки, які говорять тобі "sweetie"): крім того, гамбургери є відмовою від пафосу, бо я, скажімо, не знаю нікого, хто з гідністю їв би гамбургер - крівця стікає по руках, змішана з майонезом. Ням! Більшість моїх друзів - патріоти Mr.Bartley's: плюс в тому, що він прямо навпроти основної бібліотеки й доволі смішний, скажімо, там не беруть кредитки ("Ми даємо вам справжню їжу - ви давайте нам справжні гроші"), гамбургери названо іменами політиків ("Barack Obama: one and done?", "Michelle Obama: hot & spicy"), а по стінах розвішено смішні плакати на навчальну тему (вимоги до іспитів на кандмінімум з різних спеціальностей, скажімо, з риторики - "Ваш кабінет штурмують 2500 розлючених студентів, заспокойте їх. Можете при цьому вживати будь-яку мертву мову, крім греки й латини"). Але при цьому Бартліз передбачувано трохи задорогий, що нівелює ефект гри в близькість до народу, а який тоді сенс жерти пересмажену котлєту в булці, ага? О"Саліван (патріотом якого є я), звісно, теж не геть простий - кілька років поспіль здобував звання постачальника найкращих гамбургерів у Бостоні - але розташований на межі з менш пафосною частиною міста, там можна почути справжній бостонський акцент (який я на слух ніфіга не відрізняю від ірландського), а гамбургери важать півфунта (не враховуючи картоплі, котрої ще більше): їси й розумієш, що від всіх тих жирів отримаєш інфаркт, але смак такий, що воно того інфаркту варте.
*
Я тут вже писала про презентацію "Празького цвинтаря" Еко і як тішилася. Нарешті, поздававши реферати, дочитала. Серед рецензентів уже стало загальником лаяти цей текст. На жаль, я долучуся до цього натовпу :( Сюжет, напевно, уже всі знають? На тлі панорами реальних постатей і реальних історичних подій розгортається авантюрна біографія (посилання на всяких Дюма завезли вагонами, самого Дюма в сюжет, втім, теж завезли) єдиного вигаданого персонажа в цілій цій історії - такого собі Сімоніні, чоловіка маленького, неприємного й злого, який за гасло має "ненавиджу, значить, існую": а ще він є автором тих самих "Протоколів сіонських мудреців". Себто Еко, котрий ніжно любить тему фальсифікованих знань (див. будь-який його попередній текст), нарешті взявся до фальсифікації, котра сильно позначилася у ХХ ст. (і з цим, на жаль, було втрачено легкість, котра, напевно, необхідна в тексті про легке поводження з фактажем). При цьому він хоче створити й загальну анатомію теорій змов: що змови - спосіб перекласти на інших відповідальність за свої поразки, що конспірологічний текст не мусить говорити нічого нового, в що б ти не вірила від початку, бо тоді й не повіриш: і, на жаль, "Празький цвинтар" також не говорить нічого нового. Всі ми віримо, що держава, скажімо, може організувати якусь диверсію, аби створити внутрішнього ворога й тим виправдати загвинчування гайок тощо: текст, котрий це повторює, не викличе внутрішнього спротиву, але й у пам"яті ледве чи лишиться. Також мені не зовсім вдалою видається форма: роман складається з переплетених щоденників двох персонажів, котрі сумніваються, чи не є вони, бува, двома гранями однієї особи з роздвоєнням особистості, і вставок оповідача, котрий ці щоденники читає й переказує якісь фрагменти. І ото щойно ти втягуєшся в оповідь (що для мене доволі складно, бо я мало знаю про деякі з тих історичних подій, тож мені подекуди незрозуміла колізія), як вона вривається - і далі лише конспективний переказ від оповідача. Це, безперечно, зменшує обсяг і так немаленького тексту, але.*
Шукаючи геть інше, натрапила у журналі "Вітчизна" на листи Катерини Білокур, і це просто фантастика. Біографію її, напевно, більшість знає? Такий нереальний мрачняк: народилася в маленькому селі в 1900 р., батьки подумали (цитую її автобіографію): “Нащо ж Катрю оддавати в школу, як вона й сама учиться? Не буде рвать ні чобіт, ні свити, ходячи в школу, а буде вона вдома потрохи на веретені прясти і грамоти учитись”. Але вона вперлася: “Якщо ще такого не було на світі, то нехай ще й таке побуде, що темна, неосвічена селянка та й стала художником!” - їздила вступати до всяких провінційних художніх училищ, але туди не брали, бо потрібна була довідка про закінчення семирічки, малювала сама, просила фарби у всіх знайомих, і фрукти, щоб малювати з натури (скажімо, бідкалася, що хоче намалювати виноград, а де ж його взяти: врешті, малювала, коли комусь із сусідів діти передали винограду).А при цьому в листах якийсь геть фантастичний стиль, з усіма цими рефренами й нестягненими формами прикметника, який поза фольклором я й не бачила: думаю, в побуті вона так не говорила, але, значить, ще у 50-ті рр. такий стиль був у живому вжитку й маркувався як вищий. Скажімо, так мріє про поїздку до Києва: “хто-то запряже коні в шори, коні воронії”; до адресатів звертається "матінко-голубонько"; про себе: “І що з неї візьмеш, і що за неї скажеш, як вона в полі вродилась, до полукіпка богу молилась, ніякої освіти не має, ніякої науки не знає”.
І якась кількість зворушливих народних забобонів: “Ой, я маю вам порадити ліки від болів серця. Це дуже чудове лікування цукром. Може, ви це чули? А якщо ви ще не лікувались цукром, то я вас дуже прошу: ви полікуйтеся ще цими ліками! Лікуватись цукром так утром, поки ще нічого не їли: перший день їсти одну ложку, а на другий день – дві – і так аж до десяти ложок. А як уже ви дойдете до того дня, що десять ложок цукру приймете, то і на другий день теж десять треба приняти, і тоді вже будете гнати наниз аж до однієї. А якщо за один сеанс не пособить, то приймете ще один – побачите, які будуть наслідки хороші!” Пояснюється цей спосіб лікування ось так: "Ну, скажем, як положити ягоду яку чи там що, то за декілька день зіпсується і нікуди непридатна, а як положити її в цукор, то і сотні років стоятиме та ще смачніша буде. А що має вже лікувальну силу, так це дійсно цукор”.
Загалом, якщо десь натрапите на її листи, дуже раджу почитати.
*
Записи з фейсбука, щоб не погубилися:
Навпроти мене сидить китаянка, також пише реферат, а паралельно підтримує відеодзвінок зі своїм хлопцем (у них різниця в часі 12 годин). Вони не говорять, обидва працюють, але вікно з відео відкрите (коли вона відходить, ми всі зазираємо через її монітор в Китай, як в акваріум), і інколи щось йому співає китайською.
*
Виявляється, в нас на кухні є таймер! Тільки він називається "пожежна сигналізація". Доїдала вугілля, яке колись могло стати рисом з крабами, вже на вулиці, бо евакуювали весь гуртожиток :(
*
Голодне черево антиінтелектуалізму. Вишу з мамою в скайпі:
[3:05:50] natalia_starchenko: Лейбніц дав поштовх до розвитку формальної логіки, в якій символ не відсилає до якоїсь ідеї, а займає її місце
[3:06:06] natalia_starchenko: Просвітництво - ідея енциклопедії - має бути критична і наукова, не відкидає помилкових понять, але вказує, що вони помилкові "єдиноріг"
[3:09:26] Iaroslava Strikha: а в яйцеву замазку для відбивних молоко додається? це я курячу грудь купила, завтра на вечерю ризикну
*
Різні професійні деформації незмінно розчулюють. Моя бабуся - біохімік: пробуючи лосося, задумливо каже: "Оооо, омега-3 поліненасичені жирні кислоти!" - тим тоном, яким нормальні люди кажуть "Оооо, смачний лосось". А сьогодні вона дала мені безцінну сесійну пораду: "відпочивай, щоб не страждала твоя когнітивна функція". І це все - абсолютно серйозно!
*
По читальній залі бібліотеки ходить дівчинка зі Student Mental Health Liaison, роздає всім цукерки й записки "Нехай великі думки не заважають вам цінувати маленькі радощі". ♥ ♥ ♥ Я так люблю цей університет, ви не уявляєте!
*
Я знала, що grade inflation (систематичне завищення оцінок) вважається великою проблемою всіх університетів Ivy League (крім Прінстона, де так в транскриптах і пишуть: це не студент поганий, а ми, на відміну від вас, акуратніше виставляємо оцінки) - але тут отримала чудову байку на підтвердження від кафедри лінгвістики. Один професор був славний тим, що всім ставив лише А. Тільки раз поставив В: коли студент здав есе з французької на курс із далекосхідних мов. (Студент зараз на третьому році аспірантури, тож постать не міфічна).
*
В бостонському аеропорту оркестр грав колядки і ханукальні пісеньки по черзі.
*
My idea of an ideal Christmas movie: either "In Bruges" or "Merry Christmas, Mr. Lawrence". My mom's idea of an ideal Christmas movie: "Love Actually". Working out a program that both of us can watch is, well, challenging.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2012-01-02 02:33 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-02 09:58 pm (UTC)А коли вас можна заловити поспілкуватися?
no subject
Date: 2012-01-02 10:04 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-02 10:07 pm (UTC)Це ж ти якусь дику кількість курсів мала слухати в цьому триместрі, та?
no subject
Date: 2012-01-02 10:28 pm (UTC)угу, десять штук( але все вже позаду, в цьому тримі всього курсів п`ять, але і диплом))
no subject
Date: 2012-01-02 04:09 pm (UTC)Німецьке заварювання глювайну мене завоювало назавжди, та я теж не знаю, де беруться ці головешки цукру(
Ми дивилися 31го In Brugge, а вже після 00:00 Love actually) Перший більше дивитися не буду, а от другий можу дивитися безкінечно, так що я солідарна з твоєю мамою))
Про Еко, не знаю тепер, чи буду читати, хоча, може, цікавість все-таки переможе здоровий глузд))
no subject
Date: 2012-01-02 09:58 pm (UTC)Я дуже люблю "Брюгге", нічого феєричнішого про Страшний Суд, мені здається, ніхто не знімав - але він на любителя, та, особливо в ролі різдвяного кіна.
Ну а раптом тобі цей Еко сподобається, особливо якщо після відгуків чекатимеш найгіршого? :)
no subject
Date: 2012-01-02 08:01 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-02 09:48 pm (UTC)no subject
Date: 2012-01-02 10:10 pm (UTC)вобщем десь після 11-12го числа треба буде зустрітися обійнятися й алкоголізуватися!
no subject
Date: 2012-01-02 09:03 pm (UTC)хочу глинт, не потеряй ту бутылку, которой меня заманивала!)))
no subject
Date: 2012-01-02 09:49 pm (UTC)Те вино ми випили з дівчатами (вони таки до мене доповзли), але я можу купити ще - і я варю смачніший глінт, ага!
no subject
Date: 2012-01-03 08:27 am (UTC)купи! я иду брать интервью и на какой то тренинг на БХ завтра (4 января) по идее я заканчиваю в 5, могу зайти.