(no subject)
Oct. 31st, 2011 10:29 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pocketfull_of
Прочитала "Гробницю для Бориса Давидовича" Данила Кіша. Якщо що, цілком раджу - чесна, як кулаком в зуби, і така ж немилосердна до читача і героїв історія про те, як найкраще, що в людях є, їхній ідеалізм, відданість і віра всупереч здоровому глузду чи інстинкту самозбереження, призводить врешті до найгіршого, до чого взагалі може призвести. Історія шести євреїв у Східній Європі напередодні ІІ Світової війни, причарованих так чи інакше комуністичною ідеологією. Перше оповідання - про героя, котрий вже з перших рядків виглядає не дуже здоровим на голову, і коли все закінчується трагедією, це цілком передбачувано, це така полегкість для читача: бачите, лише хвора людина може, керуючись щонайкращими намірами, проливати кров (чи вірити в цю конкретну ідеологію). Але далі - історії про цілком симпатичних, цілком милих людей, котрі не можуть зрадити своїй порядності, навіть якщо від цього залежить життя інших (але, очевидно, чи це тоді порядність? де пролягають її межі?).Крім ідеологічної площини (котра, врешті, для літератури, думаю, опціональна, це і в есеї можна було б сяк-так проговорити), там чудова економна мова з порівняннями і зворотами тривожними, як чорні тріщини в кризі: "vain prattle in durk pubs where conspiracies and assassinations were plotted by phony priests, poets and traitors", "an airplane hovers like a crucifix", "rows of black locust trees which at the beginning of spring exude, like thick cough syrups and cough drops, the musty smell of childhood diseases", "she fell asleep over a book, which stayed open in her lap, like a dead bird" - і, врешті, коронне "revulsion for his native land, which is only one of the guises for perverted and masochistic patriotism", котре знову змусило мене замислитися про дурні дискусії про (не/)геніальність укрліту, які гуляють зараз блогосферою.
"Гробниця..." вийшла в Загребі у 1976 р. На Кіша зразу посипалися звинувачення від комуністичної письменницької спілки - зокрема, в плагіаті з Солженіцина, Джойса, Надєжди Мандельштам і Боргеса одночасно (Бродський у передмові до англійського перекладу іронізує: "автор, здатний сплагіатити таких різних авторів у романі на 135 сторінок і при цьому витворити цілісний текст, вже заслужив щонайщирішу похвалу"); письменник у шоці від звинувачень заробив собі нервовий зрив. А тепер - трохи простої математики, що відбувається в той час у нас: 1977 р. - арешти Гельсінкської групи, терміни від 5 до 10 років; 1980 р. - сідає в концтабори, звідки вже не вийде, Стус (який, на відміну від Кіша, навіть не писав про сталінські репресії); Гончар отримує по голові за виданий у 1968 р. "Собор", котрий зараз неможливо читати, таке воно совєтське. А ви кажете - звинувачення, блін, у плагіаті, нервовий, блін, зрив. Ну не було в наших можливості написати щось таке протягом багатьох років, а якби і знайшовся якийсь суїцидальний бідаха, то зогнив би ні за цапову душу, бо, на відміну від, скажімо, євреїв, як у цьому випадку, ми не цікаві нікому, це не стали б перекладати, ніякий Бродський не написав би передмову, ніяке британське радіо не било б на сполох - і, що гірше, ми часто не цікаві самі собі. Врешті, скажімо, якісь бельгійці чи литовці так само не цікаві нікому, крім самих себе, і це їх, в цілому, не обходить; а от коли ми й самі собі не цікаві, і це стає приводом вийняти з широких штанин комплекс неповноцінності - то це, мені здається, таки проблема.
Саме цього, врешті, й добивалися, цензуруючи нашу літературу й створюючи десятиліттями ситуацію, в якій можлива лише тиша. І якщо ви, заодно з усім соцреалістичним читвом, яке є, відкидаєте й все хороше, яке теж є (врешті, те ж "Я (Романтика)" цілком суголосне з тим, що робить Кіш, і нітрохи не гірше) - то, вітаю, вас нагнули і, здається, вже дотягуються до гландів з того боку. (посилання на обидві гілки дискусій, очевидно, умовні, могли бути й інші - це просто те, де я сама влазила в коментарі) Любити чи не любити укрліт в цілому чи його окремі прояви - це питання особистих читацьких вподобань, я он з французької літератури люблю лише два тексти, і це не робить ні мене, ні, тим паче, французьку літературу біднішою. Але від бравади "ой, бідні ми, бідні, нічо в нас нема", відверто кажучи, тіпає :) Бо - є; протягом певного періоду - менше, ніж могло б, але це не та ситуація, коли закиди доречні; так, свого Шекспіра в нас не буде просто тому, що ми - не імперія, і не можемо накинути свої естетичні зразки як еталон великій кількості інших народів - але нафіг треба.
(мабуть, на такий спосіб, оце влазячи в дурні дискусії, скучаю за домом)
***
Ще прочитала збірочки "Не местные" і "Короче: очень короткая проза" Лінор Горалік. Шматки є в інтернеті: FOUND LIFE, Короче, Говорит:. Люблю її шалено за маніпуляції з перспективою (тяжко пояснити, не спойлерячи, але оповідач часто не той, ким здається, і речі також) і відчуття тяжкої, як сніг, незмінної, милосердної чудернацькості всіх тих людей, котрих ми так часто не помічаємо.
- ...в два часа ночи прилетел какой-то ангел. Пьяный совершенно, висел за окном, отказывался перелетать через подоконник. Упорно называл меня Натальей. Рыдал, целовал руки, говорил, что низко пал, ниже некуда. Спрашивал, есть ли ему спасение. Я сказала, что да, не хотела его расстраивать.
***
На курс візуальної культури невиспана, як собака, дурна, як собака ж, від недосипу, пішла на інсталяцію "Десять тисяч хвиль" Айзека Джульєна - як особливу ласку нашій професорці, автор погодився провести студентам екскурсію до офіційного відкриття в музеї. Мій улюблений прикол, коли від втоми починаю сприймати мову як потік звуків (короткі репліки ще можу кілька разів собі прокрутити і зрозуміти, а з довгими - гайки), в англійській вмикається набагато швидше, ніж в українській, тож зміст інсталяції радше домислюю. Чим далі від того невиспаного жахіття, тим більше інсталяція мені подобається, між іншим :)
Айзек Джульєн - як виявилося, відомий автор відеоінсталяцій: такий колоритний величезний британець карибського походження в строгому діловому костюмі і при цьому з золотим блискучим телефоном. Ця конкретна інсталяція - я так розумію, про загибель великої цивілізації під тиском клятого західного капіталізму. Переплітає три сюжетні лінії: 1) реальна історія - у 2004 р. в англійській затоці Моркамб втонуло 23 нелегальних китайських імігранти, котрі збирали молюсків за якісь смішні гроші (типу 5 фунтів за 25 кіло) й не зорієнтувалися, коли настає приплив. Причому вони й рятувальників викликали, але ті не розуміли їхню англійську і лише одного встигли вчасно знайти. Власне, на виставці прокручували запис цього дзвінка і відео з пошукового вертольота; 2) якесь китайське середньовіччя, пейзажики, гори в тумані а-ля Нешнл Джеогрефік, кітч з каліграфією, летюча хуйня - китайська богиня моря, якась молитва до неї; 3) жінка в Шанхаї, котра займається проституцією, щоб прогодувати маленького сина.
Це все - на багатьох великих екранах по всій кімнаті, що дає можливість створити круту панораму з пейзажів, коли незбіг кадрів на різних екранах дає забавну глибину перспективи; чи, скажімо, коли жінка їде в трамваї, і на одному екрані - її обличчя, на іншому - що вона бачить за вікном. Але екранів з десяток, вони двосторонні, на кожному йде щось інше, а звук - то від одного, то від іншого (згори картинка, як це приблизно виглядало): ото й бігаєш по залі, а все одно не бачиш і половини, втрачаєш половину розповіді, як втрачають її під тиском сучасної цивілізації, чи під тиском тих самих десяти тисяч хвиль, і лишаються лише дешеві спецефекти (на частині екранів показано, як це знімалося) і тривога. А втекти звідти ніяк, бо двері перегороджує автор інсталяції, не відсунеш же його набік з його золотим телефоном. Загалом, так і металися там 40 хвилин.
Музей - над бостонською затокою, то трошки погуляла потім дерев'яною притикою, було дуже холодно і дуже світло, а там яхти, голуби, маленькі сарайчики якісь і ресторани з яскравими великими поплавками від сіток. А потім в їдальні зустріла китайця з нашого поверху, який геть не говорить англійською, здається, знає лише фразу "як справи? добре" (принаймні, слово "література" не знав, не могла йому пояснити, що тут вивчаю, не знав ніяких навіть синонімів до літератури, спинилася на тому, що "ай стаді букз" - а він вже має китайське ПхД і тут як гостьовий дослідник, здається, вичає мурах, але з його англійською ні в чому не можна бути певною). Зазвичай я від нього шугаюся, бо з ним реально тяжко говорити, але, натхненна повчальною інсталяцією, трошки навіть поговорила. Себто, думаю, кожен про своє говорив, але все ж +500 балів обом до карми.
***
Мене вразила ця короткометражка про берцоларі, змагання баскських співців-імпровізаторів: а) тим, як заповнено стадіон; б) тяглістю геть давньої усної традиції.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2011-11-01 08:23 am (UTC)no subject
Date: 2011-11-01 09:02 am (UTC)no subject
Date: 2011-11-01 09:07 am (UTC)no subject
Date: 2011-11-01 01:15 pm (UTC)(Прочитала паралельно початок Солженіцина. Совєтське замилування сильною рукою якось геть не надихає.)
no subject
Date: 2011-11-01 04:55 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-01 05:08 pm (UTC)упс
Date: 2011-11-01 08:36 am (UTC)не тільки професійні філологи але й люди що просто-просто читали бродського не можуть не знати томаса венцлова - якого у світі знають і ті хто бродського не читає.
так само навіть совєцькі читачі що ну абсолютно ніц не знають про французьку традицію символізму і принаймні через блока-волошина чи миколу зерова чули про верхарна; притім верхарн цінується більше ніж ті троє разом взяті.
Re: упс
Date: 2011-11-01 01:18 pm (UTC)Re: упс
Date: 2011-11-01 04:45 pm (UTC)Re: упс
Date: 2011-11-01 05:08 pm (UTC)Re: упс
Date: 2011-11-01 05:10 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-01 08:48 am (UTC)no subject
Date: 2011-11-01 01:18 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-01 06:35 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-02 03:10 am (UTC)Написала наступний запис, але там просто за кіно відзвітувалася, не дуже цікаво.
no subject
Date: 2011-11-01 07:34 pm (UTC)no subject
Date: 2011-11-02 03:09 am (UTC)no subject
Date: 2011-11-02 08:11 am (UTC)no subject
Date: 2011-11-02 03:59 pm (UTC)