pocketfull_of | Геть відвикла сюди писати!

Тому поки знову збірна солянка переважно з цитат.

1) Я випустилася! Найдебільніша, й тому улюблена фотографія з цього івенту:

Ну й трохи красівих:

2) Ще я отримала візу, і тому можу тепер гучно хвалитися, що наступні 5 років, якщо т-т-т все буде добре, писатиму дисертацію в Гарварді.

3) Гриби-мізки! Їх звати сморчки.

4) Учасники акції Mail Art Across the World шлють один одному каліграфічні листівки ручної роботи. Виставка їхніх листівок зараз відкрита на Головпошті, що сильно прикрашає періодичне стояння в черзі. Сходіть, якщо буде вільна хвилина, - там багато чарівного! Чи хоча б на їхній сайт сходіть - я дико тішуся.

5) Майкл Каннінгем (найбільш відомий тим, що "Години" й "Дім з піску і туману" знято за його книгами) пише про Вірджинію Вулф:
"Virginia Woolf was great fun at parties. I want to tell you that up front, because Woolf, who died 70 years ago this year, is so often portrayed as the Dark Lady of English letters, all glowery and sad, looking balefully on from a crepuscular corner of literary history with a stone lodged in her pocket.
She did, of course, have her darker interludes. More on that in a moment. But first I'd like to announce, to anyone who might not know, that she, when not sunk in her periodic depressions, was the person one most hoped would come to the party; the one who could speak amusingly on just about any subject; the one who glittered and charmed; who was interested in what other people had to say (though not, I admit, always encouraging about their opinions); who loved the idea of the future and all the wonders it might bring". Ну й далі багато чудового про те, чому він як прозаїк виріс з Вулф, і чому її треба читати всім.
Романи Каннінгема, одного з найкращих і найстрашніших сучасних прозаїків, приблизно про таке: "Причини найнепомітніших і тому найгіркіших трагедій - байдужість і недбальство. P.S. Починаючи з індустріальної доби ми всі - лише взаємозамінні додатки для обслуговування нашого ремесла, лол. P.P.S. Читайте книжки: це не лік, але хоч якась альтернатива". Хоча нє, взагалі, його романи - передовсім про всякі прекрасні абсурдні образи, що й рятує їх від повної безнадьоги: "Walt said that the dead turned into grass, but there was no grass where they'd buried Simon. He was with the other Irish on the far side of the river, where it was only dirt and gravel and names on stones" & "she was like a collapsed umbrella" & "she had a creaturely inevitability". (Думаю, він, як і Вулф, - також зірка усіх вечірок.)
Каннінгем і Карсон - два письменники, яких я дуже хотіла б перекласти.

6) Умберто Еко: "Діалект - це мова без армії й флоту".