![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
А той, хто не плакав у читальній залі Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. Вернадського - той не пише дисертацію зокрема про 20ті не я.
Отже, я зараз читаю архів Миколи Плевака - це така збірка автобіографій 1920х-початку 30х, які різні письменники і критики слали літературознавцю Плеваку на вулицю Цвинтарну 3, не знаючи, що незабаром усі саме на цвинтарі й зустрінуться. (Попередні випуски читання архіву Плевака: 1, 2).
Аж тут дійшла нарешті до автобіографій і щоденників самого Плевака, і в мене багато ЕМОЦІЙ, розумієте?
Щоденник за 1934 рік, коли після хвилі цькувань Плевако зустрівся з радянською психіатрією (вердикт лікаря: "У него бредовое отношение к миру на почве шизоидной наследственности и пережитого" - вже тут виступають сироти на шкірі). Здається, вперше читаю записки людини, яку пережовує та система, написані просто в процесі пережовування.
Отже, за іронією, Плевако веде щоденник у зошиті, на обкладинці якого будьонівка лежить на книжці Леніна. Таким чином, символи системи прокрадаються навіть до тексту, який цю систему викриває. Абощо. Хай там як, навмисне не вигадаєш.
Перша сторінка обірвана одразу під фразою “Собрать и изложить мысли о той системе мучений, которой меня подвергают и которая меня погубила навсегда”.
Далі:
( Read more... )
У передрукованому вигляді не видно, скільки в тексті виправлень. Автор вставляє в цілому непотрібні слова, виправляє й замінює один на інший повні синоніми, мовби стиль - це єдине, над чим він владний у хисткому світі кафкіанського процесу, стиль і повторюване слово "знищення" - єдині острівці певності.
Навмисне не вигадаєш-2: одразу після того приречено-бадьорого "Продолжайте мучить, гнать. Я проник в вашу систему!" до зшитку вкладено менші папірці, аркуш із зошита в клітинку, порваний на 1/6. Всі ми знаємо про показові процеси, знаємо, що багато культурних діячів мусили визнати свою вину (часом дуже примарну) і покаятися. Але одна справа - знати, а інша - ось ти через 80 років тримаєш аркуші, які тримав у руках Плевако, щоб не збитися, наговорюючи на себе. Судячи з сусіднього запису, це може бути звіт за роботу співробітника Комісії літератури і мистцтва ВУАН за перше півріччя 1934 року (але ще не перевіряла).
“Отже, мені не довод.говорити про якісь помилки у своїй роботі, а про цілу систему поглядів, про концепцію, бурж.-націоналістичну концепцію, (що при останньому етапі переможного соц.будівництва в країні рад набрала характеру загостреної боротьби – контрреволюції, підготовки інтервенції проти союзу соціал республік, фашизму) засвоєну мною віддавна з Грінченківсько-Єфремівської писанини.
Я цілком щиро відкинув цю концепцію, але остаточно не переборов, не спромігся рішуче викорінити в собі її рештків, про що свідчить неприпустиме відставання в [нерозбірливо], злочинне [2 слова нерозбірливо].
Злочинне тому, що в цей відповідальний момент на остаточному етапі преможного соц.будівництва в країні Рад [нерозбірливо] повертається в фашизм, спрямовує свою акцію на контрреволюційні виступи, на підготовку до інтервенції.”
Отут мене й накрило.
Отже, я зараз читаю архів Миколи Плевака - це така збірка автобіографій 1920х-початку 30х, які різні письменники і критики слали літературознавцю Плеваку на вулицю Цвинтарну 3, не знаючи, що незабаром усі саме на цвинтарі й зустрінуться. (Попередні випуски читання архіву Плевака: 1, 2).
Аж тут дійшла нарешті до автобіографій і щоденників самого Плевака, і в мене багато ЕМОЦІЙ, розумієте?
Щоденник за 1934 рік, коли після хвилі цькувань Плевако зустрівся з радянською психіатрією (вердикт лікаря: "У него бредовое отношение к миру на почве шизоидной наследственности и пережитого" - вже тут виступають сироти на шкірі). Здається, вперше читаю записки людини, яку пережовує та система, написані просто в процесі пережовування.
Отже, за іронією, Плевако веде щоденник у зошиті, на обкладинці якого будьонівка лежить на книжці Леніна. Таким чином, символи системи прокрадаються навіть до тексту, який цю систему викриває. Абощо. Хай там як, навмисне не вигадаєш.
Перша сторінка обірвана одразу під фразою “Собрать и изложить мысли о той системе мучений, которой меня подвергают и которая меня погубила навсегда”.
Далі:
( Read more... )
У передрукованому вигляді не видно, скільки в тексті виправлень. Автор вставляє в цілому непотрібні слова, виправляє й замінює один на інший повні синоніми, мовби стиль - це єдине, над чим він владний у хисткому світі кафкіанського процесу, стиль і повторюване слово "знищення" - єдині острівці певності.
Навмисне не вигадаєш-2: одразу після того приречено-бадьорого "Продолжайте мучить, гнать. Я проник в вашу систему!" до зшитку вкладено менші папірці, аркуш із зошита в клітинку, порваний на 1/6. Всі ми знаємо про показові процеси, знаємо, що багато культурних діячів мусили визнати свою вину (часом дуже примарну) і покаятися. Але одна справа - знати, а інша - ось ти через 80 років тримаєш аркуші, які тримав у руках Плевако, щоб не збитися, наговорюючи на себе. Судячи з сусіднього запису, це може бути звіт за роботу співробітника Комісії літератури і мистцтва ВУАН за перше півріччя 1934 року (але ще не перевіряла).
“Отже, мені не довод.говорити про якісь помилки у своїй роботі, а про цілу систему поглядів, про концепцію, бурж.-націоналістичну концепцію, (що при останньому етапі переможного соц.будівництва в країні рад набрала характеру загостреної боротьби – контрреволюції, підготовки інтервенції проти союзу соціал республік, фашизму) засвоєну мною віддавна з Грінченківсько-Єфремівської писанини.
Я цілком щиро відкинув цю концепцію, але остаточно не переборов, не спромігся рішуче викорінити в собі її рештків, про що свідчить неприпустиме відставання в [нерозбірливо], злочинне [2 слова нерозбірливо].
Злочинне тому, що в цей відповідальний момент на остаточному етапі преможного соц.будівництва в країні Рад [нерозбірливо] повертається в фашизм, спрямовує свою акцію на контрреволюційні виступи, на підготовку до інтервенції.”
Отут мене й накрило.
