Знову на Массачусеттщині

Перше, що завжди забуваєш - це запахи, врешті, не дуже на них і покладаєшся, на них і слів гаразд нема, і тому так приголомшує, коли знову чуєш якийсь запах, уже стертий із пам'яті, що, втім, був на певному етапі постійним рефреном: скажімо, лютий запах моря з першим же кроком за поріг бостонського аеропорту. Щемко стало: не конче почуваюся в Бостоні як удома (хоча, правду кажучи, я й удома не конче почуваюся як удома), та все ж люблю своє прийомне місто.
По дорозі до мого нового помешкання таксист, великий афроамериканець у фланелевій сорочці в клітинку (коротше, такий мачо-мачо образ), слухав по радіо передачу про фемінізм - чи правильні месиджі посилає маленьким дівчаткам Бейонс? як вирощувати доньок, щоб вони не вважали, що їхня цінність зводиться до зовнішності? секс-позитивність між феміністичним reclaiming of agency і чоловічим поглядом - і уважно кивав у найважливіші моменти.
Хатка моя нова виглядає, як об'ємний скрапбукінговий проект. Ось, скажімо, вітальня - телевізор під архаїку, дзеркала, фортеп'яно, старі фото, шалене мімімі, окремо подобається легка двоярусність - див. східці на першому фото (це взагалі тема багатьох місцевих будинків, перебудовуваних по триста разів).

Цього року я живу в трохи іншому районі, ніж доти (строго кажучи, взагалі в іншому місті - але для того, щоб потрапити з одного міста в інше, досить перейти дорогу: скажімо, від мого попереднього помешкання в межах півгодини пішака було щонайменше чотири населені пункти). Доти була така спеціальна студентська дільниця, зараз просто житловий район. Поки що шалено тішить! Відчутно інший демографічний склад (більше латиноамериканців і афроамериканців, на кав'ярнях оголошення про вакансії іспанською без перекладу - ще й з іспаномовною приміткою, якщо хтось не зрозумів, що "ми говоримо іспанською":)), інші точки популярні (скажімо, в моєму студентському районі опівночі гарантовано були забиті бари - і порожні супермаркети уранці; а тут в суботу о 7 ранку супермаркет повний, великі родини з дітьми затарюються на тиждень - втім, бари ще не перевіряла:)). Коротше кажучи, віват Сомервіль!

Ось такі соняхи ростуть у сусідів:

А на одному будинку трохи нижче на пагорбі над ґанком висить не американський прапор, як то тут заведено, а прапор з написом "Випий вина, жити стане краще" :)
О, а ще по дорозі на рідну кафедру проходитиму місце народження е.е.каммінґса:


З мінусів: за три місяці удома навик годувати себе, рудиментарний і в кращі часи, редукується до якоїсь мінусової цифри. Навіть не до рівня голосів в голові "нутиждівчинка" (з цими голосами в голові я навчилася домовлятися: я ношу сукні, а вони погоджуються, що я суто декоративна й чогось практичного вимагати не треба), а до рівня, коли в супермаркеті хочеться заплакати й накупити банок із перетертим дитячим харчуванням, щоб не мучитися. В результаті, звісно, чимось я себе годую, але відчуваю, що врешті попрошу політичного притулку в найближчій китайській наливайці на районі:)