![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
(no subject)
Apr. 3rd, 2014 09:05 pmЯ нарешті зламалася й оформила собі щось на кшталт абонементу в місцевий кінотеатр, який показує зокрема всяке закордонне кіно й різну взагалі екзотику. Це позитивно вплинуло на мій гаманець, але негативно - на наявність вільного часу. Ну та менша з тим.
The Wind Rises (2013)
Режисер: Хаяо Міядзакі
Трейлер
Найближчий відповідник "Вітер дужчає" за рівнем оптимізму й підходом до життя - оця картинка:
Себто, насправді, слід враховувати, що це, мабуть, мультик не для дітей як основної авдиторії.
Скільки я його пам'ятаю (а це останні фільмів зо п'ять), після кожного фільму Хаяо Міядзакі обіцяє, що це й був його прощальний твір. Зараз оце вперше віриться: не знаю, чим це можна побити. Мультфільм - наскільки я розумію, фактографічно доволі вільна медитація над біографією Дзіро Хорікосі, японського конструктора літачків, творця, зокрема тих самих Mitsubishi A5M, більшість яких скінчилася з камікадзе. Але мультик не про те! Камікадзе - вони десь за кадром, літачки летять далеко за екран, глядачі про них думають чи не більше, ніж головний герой: бо головний герой думає лише про піднесену свою мрію, про підкорення повітря, про вивищення над тим, що іще вчора вважалося неможливим. І в його мрії так багато легкості, чуда і світла. І ми так звикли вболівати за героїв, які долають себе і здоровий глузд - хоча в кадрі, думаю, невипадково цілком собі маячить Томас Манн, очевидно, що й з "Доктором Фаустусом" під пахвою. Втім, крахом ідеї раціональності і прогресу все не завершується, розпадається й сентиментальна візія: дружина головного героя, туберкульозниця, полишає санаторій заради романтичної мрії бути з коханим - і закінчується та мрія, очевидно, не краще, нід мрія героя про літачки. Себто врешті увесь фільм - про мрію, яка зжирає сама себе, гам і все: і технічні досягнення головного героя, і наскрізна романтична лінія про те ж.
Є в фільмі іще одна мрія-туга - щемка, болісна любов Міядзакі до давньої Японії, хвіст якої він ще піймав. До неймовірного поєднання архаїки й технології (найновіші літачки тягнуть на полігон возами, волами), до паперових ліхтариків у темряві й затишних дерев'яних квартальчиків, де стерто межу між закритим простором і відкритим, особистим і спільним. Але ми ж бачили, що з мріями буває в цьому фільмі? Намагаючи увічнити стару Японію, Міядзакі показує лише, як вона горить.
"Вітер дужчає" зараз іде в українських кінотеатрах.
( трохи капсів )
Grand Budapest Hotel (2014)
Режисер: Wes Anderson
Актори: Ralph Fiennes, Mathieu Amalric, Adrien Brody, Willem Dafoe, Harvey Keitel, Jude Law, Bill Murray, Edward Norton, Saoirse Ronan, Tilda Swinton і т.д.
Трейлер
Я від цього фільму в бурхливому захваті. Порадила своїй напарниці з викладання, болгарці, сходити - найбільш східноєвропейський на моїй пам'яті фільм зі знятих не східноєвропейцями. А напарниці не сподобалося: вона не любить шоколадно-глазурну романтизацію Австро-Угорської імперії. Ну, я, теоретично, теж не вважаю, що імперії варто некритично посипати цукровою пудрою (й А-УІ тут не виняток), але мені ж фільм дуже сподобався! І я дуже вдячна напарниці за інше прочитання, бо якби не моя розгубленість перед незбігом оцінок, я багато чого собі про фільм не доформулювала б. Отже: він, мені здається, не є романтизацією А-УІ: він про те, чому й за яких обставин люди втікатимуть в цю романтизацію. Чимось рідним українським, усім станіславівським феноменом одразу повіяло мені від нього. (Крім того, очевидно, я люблю глазурні кітчеві красівості, куди ж без того.) Подивіться трейлер, він дає уявлення про загальну естетику й пікарескний жанр. Що трейлер не дає – знання про те, що у фільмі щонайменше чотири рівні обрамлених новел. (1) У бляклій похмурій зимі, у бляклій похмурій квазі-радянській країні на цвинтар, до соцреалістичної скульптури на могилі письменника приходить читачка у недолугому беретику, який кагбе символізує етичне й естетичне банкрутсво світу, в якому вона існує. Вона дістає книжку, і слава богу, бо інакше фільм був би про інший підвид абсурду. (2) У книжці - передмова автора, він сидить весь такий на фоні, умовно, карельського серванту й строгим голосом вєщає під запис: він нічого не вигадує - ми з цього розуміємо, що уява то річ підозріла й небажана - а йому читачі приносять типу голоси з народу. (3) В молодості цього письменника якось занесло до готелю в горах, занепалого й перелицьованого під соцреалістичну жесть, але все ж із відчутним нальотом як не імперского колориту, то бодай золотого міжвоєнного двадцятиліття. (4) І там йому власник готелю розповідає історію, тотожну, ми припускаємо, сюжету книги, яку читає читачка на цвинтарі в рамці (1) - але не тотожну фільму, в якому є ще й оці рамки 1-3. Так от: отой рівень 4 романтизує сабж (хоча там такий шалений рівень трешу й абсурду, що я навіть сумніваюся: врешті, для романтизації треба серйозніше ставитися до матеріалу), але все інше (1-3) бере історію в лапки. На кожному з тих рівнів значно більше причин втікати в міф про втрачену золоту добу, аніж не втікати у нього: врешті, в цій географії, як ми знаємо, надто близько до реальності підступає лютий пиздець, то що вже вдієш, треба вірити в альтернативну естетичну програму (рівні 1-2), чи що стріляють у тих, хто презентує кращу етичну програму, а не просто випадково, і в тому є якась жертовність і світоглядний сенс, а не просто безнадьога (рівень 3).
При цьому нічого радісніше-кітчевішого, світлішого, оптимістичнішого, шаленішого у своїй надлишковості я останнім часом не бачила: кожен кадр – хоч зараз на заставку, такі вони всі продумані, виважені, симетричні, орнаментальні, продумані за кольоровою гамою, бо, врешті, що ще можна протиставити небуттю, крім естетичного надлишку. Ну й десь про це – плюс-мінус увесь фільм.
Ще він нестерпно пафосний, але мені подобається, як цей пафос розбавляють. Ця фраза є в трейлері, так що подивіться (у виконанні Файнза все одно звучить краще, ніж буковками), але для неангломовних перекладу: «Бачиш-но, лишилися ще бліді іскорки цивілізації на цій варварській бійні, що її звали колись людством. Власне, саме це ми й пропонуємо на нашому скромному, маленькому, незначному... да ну йоб же ж твою мать».
Ernest and Celestine (2012)
Режисер: Stéphane Aubier, Vincent Patar
Трейлер
Вона мусить працювати інтерном при стоматологічній клініці й вірити у пропаганду, яка чітко ділить світ на своїх і ворогів, але натомість мріє стати художницею й відмовляється демонізувати іншого. Він мусив стати суддею, але мріє стати актором, а поки бідує, бомжує й підробляє вуличним музикантом. Вона - мишеня, яке виростає на розповідях про те, що миші мусять бути спритні й сильні, бо прийдуть лихі ведмеді, які всіх поїдять, а він - відповідно, ведмідь, який справді готовий їсти мишей. Мультик, очевидно, насправді про іммігрантів чи, ширше, різні культурні і/чи етнічні групи, вимушені співіснувати на обмеженому просторі: див., скажімо, абсолютно епічну сцену, як ведмідь Ернест - коли мишеня Селестіна вже його кілька разів порятувала, вони вже якийсь час спілкуються, він у ній вже наче мусить бачити особистість - вперто намагається виставити її за двері, бо "я ж вас, мишей, знаю - тільки впусти одну, як повна хата наб'ється". Як можна здогадатися з того, що це - добрий французький мультик про ксенофобію, мишеняті й ведмедеві, попри культивовані в суспільстві стереотипи, вдасться стати друзями. Чесно кажучи, я не зовсім певна, що "ширше посміхайся" - найоптимальніша реакція на сильнішого й вороже налаштованого іншого (див. асимільовані німецькі євреї напередодні 2 світової - здавалося, годі й намагатися посміхнутися ширше), ну але рулить сама ідея змалку показувати, що етнічні стереотипи це негарно.
Один момент сподобався окремо, він є у трейлері (я спеціально вишукую трейлери, де є улюблені моменти): тінь миші, яка саме втирає пропаганду про демонічних ведмедів, виглядає як страховисько. Це тєма: найстрашніший саме той, хто починає поширювати жахастики про інших.
НБ: я завжди намагаюся дивитися фільми мовою оригіналу з субтитрами, але в англійському дубляжі Ернеста озвучує чудовий Форест Вітакер (якого ніжно люблю за "Останнього короля Шотландії"). Англійський дубляж чудовий, цілком можна із ним дивитися.
"Unsere Mütter, unsere Väter" ("Generation War" в англійському прокаті), 2013
Актори: Volker Bruch, Tom Schilling, Katharina Schüttler, Miriam Stein, Ludwig Trepte
Трейлер
Якийсь час тому всі активно перлися від "Band of Brothers", а покоління, умовно, моїх батьків росло на "17 митях весни". Так от, насправді найкраще про війни - і Друга світова тут не виняток - по ходу, знімають не переможці, а переможені. Для тих, хто отримали від війни певні дивіденди, завелика спокуса згорнути жертви під килимочок і видати на-гора наратив "Усі в гівні, а ми в білому". Переможені чіткіше розуміють, що ні, в цілому, в гівні абсолютно всі до одного.
Себто не те, щоб мені ні до чого було придратися! У мене, безперечно, починає трохи сіпатися око, коли в німецькому фільмі про Другу світову війну антисемітизм виявляють тільки поляки-партизани й українці, а всі німці в кадрі толерантні й ліберальні. На тій ліберальності наголошують до оскомини. Перша ж сцена, коли ми вперше знайомимося з героями в Берліні напередодні війни, йде під закадровий голос: "Нас було п'ятеро друзів. Віктор от із зіркою Давида на рукаві ходить, але нам на то байдуже, головне, що він наш друг, і закручування гайок помічаємо лиш за тим, що для нього тепер діє комендантська година й тому бухати вночі нам стало трошки важче". І тост у них, перед тим як двоє з друзів мають відбути на фронт - "Наступного Різдва у Берліні", це ж варіація на тему "Наступного року в Єрусалимі", та? Але поза тим - динамічне, гарне, з нормальним екшном кінцо, чом би й не подивитися, коли інші серіали позакінчувалися.
В оригіналі це був мінісеріал із трьох серій по півтори години кожна, для американського прокату в кінотеатрах перерізали на два фільми по дві з гаком години. Сюжет - історія п'яти друзів, яких старанно жує війна: ідеалістична медсестричка розривається між обов'язком нібито рятувати людей з одного боку - та ідеологічними настановами з іншого; двоє братів служать разом, один на старті пацифіст, а другий - честь-відданість-батьківщині, але їхні особисті погляди систему не цікавлять; той самий Віктор із зіркою Давида, який в той історичний момент може бути хіба об'єктом; його дівчина, яка мріє стати співачкою і добути Віктору документи на виїзд до США, й щоб реалізувати обидві мрії, береться спати з високопоставленим ССівцем. Що мене направду вкурвило (більше, ніж ліберальні німці на тлі монстрів-слов'ян), то це останні кадри фільму, де подають роки життя героїв, створюючи ілюзію, ніби фільм за реальними подіями. Це одразу надає всьому трешаку інший статус. Так от - то вигадка, не за реальними подіями воно.
The Monuments Men (2014)
Режисер: George Clooney
Актори: George Clooney, Matt Damon, Bill Murray, Cate Blanchett, Jean Dujardin, Hugh Bonneville
Трейлер
А ось і приклад невдалого фільму про Другу світову війну, знятого як раз переможцями! Я дивлюся це, щоб цього не довелося дивитись вам: я певна, що, скажімо, навіть читати фейсбук ті ж дві години було б продуктивніше. Шкода тільки за бездарно загублений матеріал: тепер, напевно, про це нескоро знімуть щось іще - хоча історичний сюжет дуже крутий. Так от, коли Європою гуляла смерть, знаходилися зухи, ладні ризикувати власним життям - не заради інших життів, а заради витворів мистецтва, які також треба було якось рятувати. Безумні й прекрасні люди - варті значно кращого фільму. Бо Клуні явно подумав: сам факт такий ефектний, що нормальний сценарій писати й не треба. В результаті маємо абсолютно картонних героїв, у декого на лобі від початку написано "не жилець", а в решти особистість підмінено квадратним американським підборіддям. Якось врятувати ситуацію намагалися специ з освітлення - мені їх шкода, вони справді зробили все, що могли, намагаючись відтворити живописне замилування світлом, світло стає одним із героїв, плями світла, стовпи світла, джерела світла. Але фільм це не витягує.
Далі буде, бо це ще не все, що я подивилася, а дочитати запис до кінця вже неможливо.
The Wind Rises (2013)
Режисер: Хаяо Міядзакі
Трейлер
Найближчий відповідник "Вітер дужчає" за рівнем оптимізму й підходом до життя - оця картинка:
Себто, насправді, слід враховувати, що це, мабуть, мультик не для дітей як основної авдиторії.
Скільки я його пам'ятаю (а це останні фільмів зо п'ять), після кожного фільму Хаяо Міядзакі обіцяє, що це й був його прощальний твір. Зараз оце вперше віриться: не знаю, чим це можна побити. Мультфільм - наскільки я розумію, фактографічно доволі вільна медитація над біографією Дзіро Хорікосі, японського конструктора літачків, творця, зокрема тих самих Mitsubishi A5M, більшість яких скінчилася з камікадзе. Але мультик не про те! Камікадзе - вони десь за кадром, літачки летять далеко за екран, глядачі про них думають чи не більше, ніж головний герой: бо головний герой думає лише про піднесену свою мрію, про підкорення повітря, про вивищення над тим, що іще вчора вважалося неможливим. І в його мрії так багато легкості, чуда і світла. І ми так звикли вболівати за героїв, які долають себе і здоровий глузд - хоча в кадрі, думаю, невипадково цілком собі маячить Томас Манн, очевидно, що й з "Доктором Фаустусом" під пахвою. Втім, крахом ідеї раціональності і прогресу все не завершується, розпадається й сентиментальна візія: дружина головного героя, туберкульозниця, полишає санаторій заради романтичної мрії бути з коханим - і закінчується та мрія, очевидно, не краще, нід мрія героя про літачки. Себто врешті увесь фільм - про мрію, яка зжирає сама себе, гам і все: і технічні досягнення головного героя, і наскрізна романтична лінія про те ж.
Є в фільмі іще одна мрія-туга - щемка, болісна любов Міядзакі до давньої Японії, хвіст якої він ще піймав. До неймовірного поєднання архаїки й технології (найновіші літачки тягнуть на полігон возами, волами), до паперових ліхтариків у темряві й затишних дерев'яних квартальчиків, де стерто межу між закритим простором і відкритим, особистим і спільним. Але ми ж бачили, що з мріями буває в цьому фільмі? Намагаючи увічнити стару Японію, Міядзакі показує лише, як вона горить.
"Вітер дужчає" зараз іде в українських кінотеатрах.
( трохи капсів )
Grand Budapest Hotel (2014)
Режисер: Wes Anderson
Актори: Ralph Fiennes, Mathieu Amalric, Adrien Brody, Willem Dafoe, Harvey Keitel, Jude Law, Bill Murray, Edward Norton, Saoirse Ronan, Tilda Swinton і т.д.
Трейлер
Я від цього фільму в бурхливому захваті. Порадила своїй напарниці з викладання, болгарці, сходити - найбільш східноєвропейський на моїй пам'яті фільм зі знятих не східноєвропейцями. А напарниці не сподобалося: вона не любить шоколадно-глазурну романтизацію Австро-Угорської імперії. Ну, я, теоретично, теж не вважаю, що імперії варто некритично посипати цукровою пудрою (й А-УІ тут не виняток), але мені ж фільм дуже сподобався! І я дуже вдячна напарниці за інше прочитання, бо якби не моя розгубленість перед незбігом оцінок, я багато чого собі про фільм не доформулювала б. Отже: він, мені здається, не є романтизацією А-УІ: він про те, чому й за яких обставин люди втікатимуть в цю романтизацію. Чимось рідним українським, усім станіславівським феноменом одразу повіяло мені від нього. (Крім того, очевидно, я люблю глазурні кітчеві красівості, куди ж без того.) Подивіться трейлер, він дає уявлення про загальну естетику й пікарескний жанр. Що трейлер не дає – знання про те, що у фільмі щонайменше чотири рівні обрамлених новел. (1) У бляклій похмурій зимі, у бляклій похмурій квазі-радянській країні на цвинтар, до соцреалістичної скульптури на могилі письменника приходить читачка у недолугому беретику, який кагбе символізує етичне й естетичне банкрутсво світу, в якому вона існує. Вона дістає книжку, і слава богу, бо інакше фільм був би про інший підвид абсурду. (2) У книжці - передмова автора, він сидить весь такий на фоні, умовно, карельського серванту й строгим голосом вєщає під запис: він нічого не вигадує - ми з цього розуміємо, що уява то річ підозріла й небажана - а йому читачі приносять типу голоси з народу. (3) В молодості цього письменника якось занесло до готелю в горах, занепалого й перелицьованого під соцреалістичну жесть, але все ж із відчутним нальотом як не імперского колориту, то бодай золотого міжвоєнного двадцятиліття. (4) І там йому власник готелю розповідає історію, тотожну, ми припускаємо, сюжету книги, яку читає читачка на цвинтарі в рамці (1) - але не тотожну фільму, в якому є ще й оці рамки 1-3. Так от: отой рівень 4 романтизує сабж (хоча там такий шалений рівень трешу й абсурду, що я навіть сумніваюся: врешті, для романтизації треба серйозніше ставитися до матеріалу), але все інше (1-3) бере історію в лапки. На кожному з тих рівнів значно більше причин втікати в міф про втрачену золоту добу, аніж не втікати у нього: врешті, в цій географії, як ми знаємо, надто близько до реальності підступає лютий пиздець, то що вже вдієш, треба вірити в альтернативну естетичну програму (рівні 1-2), чи що стріляють у тих, хто презентує кращу етичну програму, а не просто випадково, і в тому є якась жертовність і світоглядний сенс, а не просто безнадьога (рівень 3).
При цьому нічого радісніше-кітчевішого, світлішого, оптимістичнішого, шаленішого у своїй надлишковості я останнім часом не бачила: кожен кадр – хоч зараз на заставку, такі вони всі продумані, виважені, симетричні, орнаментальні, продумані за кольоровою гамою, бо, врешті, що ще можна протиставити небуттю, крім естетичного надлишку. Ну й десь про це – плюс-мінус увесь фільм.
Ще він нестерпно пафосний, але мені подобається, як цей пафос розбавляють. Ця фраза є в трейлері, так що подивіться (у виконанні Файнза все одно звучить краще, ніж буковками), але для неангломовних перекладу: «Бачиш-но, лишилися ще бліді іскорки цивілізації на цій варварській бійні, що її звали колись людством. Власне, саме це ми й пропонуємо на нашому скромному, маленькому, незначному... да ну йоб же ж твою мать».
Ernest and Celestine (2012)
Режисер: Stéphane Aubier, Vincent Patar
Трейлер
Вона мусить працювати інтерном при стоматологічній клініці й вірити у пропаганду, яка чітко ділить світ на своїх і ворогів, але натомість мріє стати художницею й відмовляється демонізувати іншого. Він мусив стати суддею, але мріє стати актором, а поки бідує, бомжує й підробляє вуличним музикантом. Вона - мишеня, яке виростає на розповідях про те, що миші мусять бути спритні й сильні, бо прийдуть лихі ведмеді, які всіх поїдять, а він - відповідно, ведмідь, який справді готовий їсти мишей. Мультик, очевидно, насправді про іммігрантів чи, ширше, різні культурні і/чи етнічні групи, вимушені співіснувати на обмеженому просторі: див., скажімо, абсолютно епічну сцену, як ведмідь Ернест - коли мишеня Селестіна вже його кілька разів порятувала, вони вже якийсь час спілкуються, він у ній вже наче мусить бачити особистість - вперто намагається виставити її за двері, бо "я ж вас, мишей, знаю - тільки впусти одну, як повна хата наб'ється". Як можна здогадатися з того, що це - добрий французький мультик про ксенофобію, мишеняті й ведмедеві, попри культивовані в суспільстві стереотипи, вдасться стати друзями. Чесно кажучи, я не зовсім певна, що "ширше посміхайся" - найоптимальніша реакція на сильнішого й вороже налаштованого іншого (див. асимільовані німецькі євреї напередодні 2 світової - здавалося, годі й намагатися посміхнутися ширше), ну але рулить сама ідея змалку показувати, що етнічні стереотипи це негарно.
Один момент сподобався окремо, він є у трейлері (я спеціально вишукую трейлери, де є улюблені моменти): тінь миші, яка саме втирає пропаганду про демонічних ведмедів, виглядає як страховисько. Це тєма: найстрашніший саме той, хто починає поширювати жахастики про інших.
НБ: я завжди намагаюся дивитися фільми мовою оригіналу з субтитрами, але в англійському дубляжі Ернеста озвучує чудовий Форест Вітакер (якого ніжно люблю за "Останнього короля Шотландії"). Англійський дубляж чудовий, цілком можна із ним дивитися.
"Unsere Mütter, unsere Väter" ("Generation War" в англійському прокаті), 2013
Актори: Volker Bruch, Tom Schilling, Katharina Schüttler, Miriam Stein, Ludwig Trepte
Трейлер
Якийсь час тому всі активно перлися від "Band of Brothers", а покоління, умовно, моїх батьків росло на "17 митях весни". Так от, насправді найкраще про війни - і Друга світова тут не виняток - по ходу, знімають не переможці, а переможені. Для тих, хто отримали від війни певні дивіденди, завелика спокуса згорнути жертви під килимочок і видати на-гора наратив "Усі в гівні, а ми в білому". Переможені чіткіше розуміють, що ні, в цілому, в гівні абсолютно всі до одного.
Себто не те, щоб мені ні до чого було придратися! У мене, безперечно, починає трохи сіпатися око, коли в німецькому фільмі про Другу світову війну антисемітизм виявляють тільки поляки-партизани й українці, а всі німці в кадрі толерантні й ліберальні. На тій ліберальності наголошують до оскомини. Перша ж сцена, коли ми вперше знайомимося з героями в Берліні напередодні війни, йде під закадровий голос: "Нас було п'ятеро друзів. Віктор от із зіркою Давида на рукаві ходить, але нам на то байдуже, головне, що він наш друг, і закручування гайок помічаємо лиш за тим, що для нього тепер діє комендантська година й тому бухати вночі нам стало трошки важче". І тост у них, перед тим як двоє з друзів мають відбути на фронт - "Наступного Різдва у Берліні", це ж варіація на тему "Наступного року в Єрусалимі", та? Але поза тим - динамічне, гарне, з нормальним екшном кінцо, чом би й не подивитися, коли інші серіали позакінчувалися.
В оригіналі це був мінісеріал із трьох серій по півтори години кожна, для американського прокату в кінотеатрах перерізали на два фільми по дві з гаком години. Сюжет - історія п'яти друзів, яких старанно жує війна: ідеалістична медсестричка розривається між обов'язком нібито рятувати людей з одного боку - та ідеологічними настановами з іншого; двоє братів служать разом, один на старті пацифіст, а другий - честь-відданість-батьківщині, але їхні особисті погляди систему не цікавлять; той самий Віктор із зіркою Давида, який в той історичний момент може бути хіба об'єктом; його дівчина, яка мріє стати співачкою і добути Віктору документи на виїзд до США, й щоб реалізувати обидві мрії, береться спати з високопоставленим ССівцем. Що мене направду вкурвило (більше, ніж ліберальні німці на тлі монстрів-слов'ян), то це останні кадри фільму, де подають роки життя героїв, створюючи ілюзію, ніби фільм за реальними подіями. Це одразу надає всьому трешаку інший статус. Так от - то вигадка, не за реальними подіями воно.
The Monuments Men (2014)
Режисер: George Clooney
Актори: George Clooney, Matt Damon, Bill Murray, Cate Blanchett, Jean Dujardin, Hugh Bonneville
Трейлер
А ось і приклад невдалого фільму про Другу світову війну, знятого як раз переможцями! Я дивлюся це, щоб цього не довелося дивитись вам: я певна, що, скажімо, навіть читати фейсбук ті ж дві години було б продуктивніше. Шкода тільки за бездарно загублений матеріал: тепер, напевно, про це нескоро знімуть щось іще - хоча історичний сюжет дуже крутий. Так от, коли Європою гуляла смерть, знаходилися зухи, ладні ризикувати власним життям - не заради інших життів, а заради витворів мистецтва, які також треба було якось рятувати. Безумні й прекрасні люди - варті значно кращого фільму. Бо Клуні явно подумав: сам факт такий ефектний, що нормальний сценарій писати й не треба. В результаті маємо абсолютно картонних героїв, у декого на лобі від початку написано "не жилець", а в решти особистість підмінено квадратним американським підборіддям. Якось врятувати ситуацію намагалися специ з освітлення - мені їх шкода, вони справді зробили все, що могли, намагаючись відтворити живописне замилування світлом, світло стає одним із героїв, плями світла, стовпи світла, джерела світла. Але фільм це не витягує.
Далі буде, бо це ще не все, що я подивилася, а дочитати запис до кінця вже неможливо.
