(no subject)

Мама (Natalya Starchenko на ФБ, prohodka тут) зворушливо написала про нашого песика на фейсбуку. Перевикладу тут, щоб збереглося для історії.

"У мого пса Дарчика проблеми з вухом. Він багато чого перетерпів. Часами воно йому так болить, що він бігає по кімнаті і гучно тріпає головою. Особливо біль йому дошкуляє вночі. Це не заважає йому ранками, коли я прокидаюся, кидатися до мене з відчуттям неймовірної радості від того, що я є в його житті. А ще упродовж дня бути погідно лагідним, облизувати мені руки, ноги, ніс, щоки, що в який момент вполює:). Я неймовріно зворушуюсь, адже всі ми переживали хвилини болю і знаємо, що коли болить - нам не до любові до свого ближнього. А от йому, виявляється, можливість виявити свою любов допомагає."
*
"Коли ми на дачі гуляємо по лісі, на підходах до поля (на краю якого чудове озеро, де ми обов'язково купаємося) ми беремо Дарчика на повідок на той випадок, якщо біля озера хтось є. Щоб Дарчик бува не злякав своїм гавкотом. Врешті Дарчик, як тільки відчуває, що мета близько, сам підходить і вимагає, щоб його взяли на повідок. Бо ж якщо він почне зганяти людей, перебуваючи у вільному польоті, господ
арі можуть і наказати. А якщо він на повідку, відповідальність несуть саме вони. Всі собачники знають цю особливість. Собаки, навіть недружелюбно настроєні, якщо вони без повідка, можуть обнухатися, полаятися і розійтися, однак якщо на повідку - вони радо кинуться з'ясовувати стосунки. Ми жартуємо: Дарчик знає, що якщо що - господар захистить:). Така ситуація дуже мені нагадує потребу багатьох у сильній руці і готовність скинути відповідальність на господаря. А ще - вимога Дарчиком свого повідка - це як гасло "вернуть страну народу"."

Привиди островів

В неділю з'їздила на острови Бостонської затоки. На обрії - бостонські хмарочоси, над головою - літаки знижуються над Логаном, навколо - яхточки й катери студентів і мільйонерів, але на самих островах - інший світ, сповнений привидів, небажаного, витісненого, бодай метафорично (бо скільки там насправді відстані), за межі обжитого світу: місця старих лепрозоріїв і нинішніх центрів для підлітків з психологічними і поведінковими проблемами, цвинтарі індіанців, яких вивозили туди взимку помирати від голоду, в'язниця для конфедератів. Врешті, привиди засипаних островів - тих трьох, на місці яких стоїть Логанський аеропорт, інших. І тиша, тиша.
Два найбільших острови, до яких ходять пароми з Бостона, - це Spectacle Island і Georges Island. Між ними (й до дальших островів) ходять вже абсолютно безкоштовні паромчики, але я лише на цих двох встигла побувати.
Spectacle Island колись був схожий на окуляри, тому так і називається. Ціле літо на острові живуть в юртах три ренджери: кажуть, дуже спокійно там. З ними живуть єноти і один койот звідкись приплив. На початку літа бачили олениху з оленям, але з тих пір не зустрічали - мабуть, попливла десь далі. Коники сюрчать так приголомшливо, що ледве чути співрозмовника.

А тепер - найдивніше: всієї цієї краси не існувало якихось сім років тому. Spectacle Island завжди був призначений для утилізації відходів. У ХІХ ст. там переробляли туші коней: копита - на клей, шкури - на капці, гриву - на меблі, кістки - на добрива. Смерділо, очевидно, так, що чути було і в Бостоні (а за вдалого вітру - то і в Іпсвічі). Коли терпець магістрату урвався, а коні перестали бути основним засобом пересування, фабрику прикрили - а на острів стали просто відвозити сміття. Сміття насипали стільки, що острів перестав бути схожий на окуляри, зате став вищий на 10 метрів. Коли якоїсь ночі в смітті втонув ескалатор, магістрат подумав, що, можливо, з цим щось варто робити, і сміття засипали ґрунтом, викопаним під час будівництва великого бостонського тунелю. Острів став вищим ще на 10 метрів. А далі почалася масштабна імітація справжньої екосистеми - висадили 28 тисяч рослин сотень видів, зараз безумно тішаться кожній рослинці, яку не висаджували, а вона сама прилетіла. Для публіки острів відкрили лише у 2008 р., коли все прижилося.
І є в цьому щось франкенштейнівське - чи космогонічне, якщо хочете - створення життя там, де життя не було, з руїн і гнилої матерії, ріденькі кущі кучерявляться, як волосся, шкіра трави там, де лежали шкури коней.
Між іншим, не єдиний успішний екологічний проект затоки.

Оці білі бульби на фоні (між іншим, острів той же, куди вивезли помирати індіанців, оптом оголошених можливими союзниками ворога під час Війни короля Філіпа) - найкрутіший у США завод очистки стічних вод, він же 17-та найдорожча споруда в усьому світі. У 1988 р. Бостон отримав спірну відзнаку найбрудніших прибережних вод у США, і з цим вирішили, знов-таки, щось робити - і збудували оце. Одним з етапів обробки стічних вод є бактерії, ідентичні до тих, що живуть у стравоході: проблема виходить та ж - вони виділяють метан. Метан потім використовують для генерування тепла на весь завод. А органічні рештки відходів ідуть на добриво - якщо побачите у квіткових магазинах Bay State Fertilizer, то знайте, що це саме воно:)

Georges Island має, безперечно, менш ефектну історію. Теоретично, він мав би контролювати єдину на той час судноплавну протоку між островами, там навіть звели порт Воррен - який з розвитком артилерії встиг застаріти перш, ніж його добудували. Саме з нього розставляли мінні поля в затоці, але не знадобилося. А під час Громадянської війни у США його використовували як в'язницю - за час функціонування там встигли посидіти віце-президент конфедератів, 12 генералів, два майбутні посли і один з інженерів, які його й будували.
Але якщо ви бачили хоч якісь європейські фортеці, то ця просто не котується - ну, бетон, ну, квіти на димарях, ну, качки пасуться. Естетичний ефект нульовий.

Ситуацію трошки прикрашає екскурсія, яку проводять від імені лікаря, що був тут ув'язнений: збереглося багато його листів до родини, тож рясно цитують. То була людина честі, безумної енергії й безумного оптимізму. Добився, щоб йому дозволили помагати в'язничним лікарям, відмовився від дострокового звільнення, бо для цього треба було присягтися нічим не шкодити північним штатам; дружині писав, що немає в штатах кращого літнього курорту, ніж ця в'язниця, бо і свіжий бриз з моря, і годують так добре, що він вже набрав п'ять кіло. Ну, може, й справді так - ось як зображдають обід ув'язненого офіцера в місцевому музеї. Щоб я так харчувалася!


А на нашій станції метро бачила сліпого, який грав на банджо, а його пес лежав поруч з ним на лавочці і зачудовано слухав:


Дрібне філологічне відкриття дня: англійською Бостон - жіночого роду ("Boston and her harbour").