![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Things to do in MA while young
Aug. 23rd, 2011 05:51 amЗмінила назву жж: nonresident alien - мій юридичний і, ймовірно, екзистенційний статус на час писання дисертації.
*
На консультації для свіжоприбулих декан зі справ студентів дуже впевнено сказав: "Ми віримо, що студенти мають існувати й поза лабораторіями та бібліотеками. Ми віримо, що добре соціально адаптований [well-adjusted] студент - продуктивний студент", тож поки що нас соціально адаптують, влаштовуючи всякі екскурсії (від обходу Гарварду до pub crawl) - так мине цей тиждень, перш ніж всі поринуть в глибини стресу. На неминучості стресу наголошують всі. Розказують, куди звертатися за допомогою (найзворушливіше - список пасторів двох десятків конфесій, приписаних до Гарварду). Я сподіваюся, що чаша ця мене омине - врешті, на фейсбуку вже цитувала абсурдне з тієї ж консультації:
Консультант: Ви всі були найкращими в класі, тож не впадайте в стрес, якщо тут буде більша конкуренція, звертайтеся по психологічну допомогу...
Я, подумки: Ахаха, привіт, кумедна проблема, з якою я ніколи не зіткнуся :)
Ну але там побачимо. Щоправда, їхні ознаки стресу я вважаю нормальними елементами студентського життя ("Вам складно сконцентруватися на роботі й ви не уявляєте, як все встигнете? Ви відкладаєте початок роботи? Не маєте певності в якості роботи?" - й особистий бест "Тривожне відчуття, що щось пішло не так [A disquieting sense that something is very wrong]" - лузери, я так живу приблизно стільки, скільки себе пам"ятаю. Стрес виглядає не так. Стресу я боюся, непевності в якості своєї роботи - ні, бо в ній я ніколи не певна).
*
Гарвард - це як Гогвортс, але ще краще. Подібність посилює те, що в музеї природничих наук була якась гра про Гаррі Поттера, під ай-аєм досі висить підпис "Доббі", а під опудалом оленятка - "Патронус Снейпа":
А от в колекції метеликів, до якої доклався В.Набоков (на роздратування В.Набоковї, котра резонно вважала, що краще б він в той час писав Пніна), меморіальної таблички немає - а я чекала :( Врешті, музеї природознавства - це завжди музеї не природи, а історії думки, що засвідчують її витоки, як мітки від прищів - історію дорослішання: всі ці страшилки в банках і сотні пришпилених пташок, які документують еволюцію наших знань.
Завжди - та зворушлива віра, що, якщо випатрати іще когось, якщо навчитися відтворювати природу як живу, іще життєподібніше, й іще - то її можна схопити за бороду (там неймовірна виставка скляних квітів Леопольда й Рудольфа Бляшок): хоча це, звісно, лише поверхня. І є якась іронія в розміщенні найновіших досягнень науки в одному ряді з опудалками Дарвіна, чи сучасної етнографії - зі смертоносною етнографією іспанців в Латинській Америці: вказує на відносність досягнень :)
Безумно розчулив короткий і лютий масачусетський дощ за вікном тихої кімнати з запилюченими скелетами динозаврів. І картинка: дитина спить собі на лавочці, а її мама захоплено дивиться (розрахований на дітей) фільм про еволюцію.
А в крамничці сувенірів є блокнот з переробленого слонячого гівна і льодяники, в яких комахи, як в бурштині:
А це просто смішне лінгвістичне: тяжко, мабуть, бути дослідником майянської лінгвістики:
*
В гуртожитку мені дуже подобається, прямо на диво!
Тема нашого поверху - супергерої, тож двері оформлено так (голова поверху обіцяє замінити, якщо комусь його супергерой не подобається):
Моя кімнаточка:
Страхітлива ванна (одна на два поверхи):
Кухонька (є ще тостер, мікрохвильовка і плита, які на фото не видно). На свою їжу треба клеїти наліпки з іменем, а то вирішать, що це - терористична сибірська виразка, й викинуть.
Загальна вітальня поверху (з неї є вікно в кухню, тож можна стежити за своєю їжею просто з дивану):
Лавочки з квітучою дикою шипшиною перед входом:
*
Про культурне розмаїття: на моєму поверсі - 30 людей з 16 країн. Вночі в сусідній кімнаті хтось тихо співає китайською (а в іншу стіну мені хтось стукає, здається, морзянкою, але я її не знаю, тож той сусід так і не знайде відгуку: тепер мені його жаль, хоча спочатку лякалася). Я в безмежному естетичному захваті від розмаїття навколо.
Сусідня тема - політкоректність. При онлайн-реєстрації в Гарварді про стать не питають, лише таке формулювання: "Please use the space below if you prefer to describe your gender". По-мойму, вони безмежно прекрасні у своєму визнанні свободи вибору ідентичності.
*
Поки що зворушує законодавство: скажімо, заборонено продавати алкогольні напої тим, хто може сп"яніти (бат хау? бат вай?). Також, обов"язково нагадують при університетській реєстрації, заборонено hazing: способи ініціації до студентських товариств, котрі ставлять під загрозу фізичне чи психічне здоров"я (перелік включає побиття батогом чи ціпком, таврування тощо) - з чого робимо висновок, що практика була (є?) дуже поширена, і в місцевих competitive overachievers багате життя, сповнене садо-мазо. (Мені поки що нічого такого не пропонували).
*
На консультації для свіжоприбулих декан зі справ студентів дуже впевнено сказав: "Ми віримо, що студенти мають існувати й поза лабораторіями та бібліотеками. Ми віримо, що добре соціально адаптований [well-adjusted] студент - продуктивний студент", тож поки що нас соціально адаптують, влаштовуючи всякі екскурсії (від обходу Гарварду до pub crawl) - так мине цей тиждень, перш ніж всі поринуть в глибини стресу. На неминучості стресу наголошують всі. Розказують, куди звертатися за допомогою (найзворушливіше - список пасторів двох десятків конфесій, приписаних до Гарварду). Я сподіваюся, що чаша ця мене омине - врешті, на фейсбуку вже цитувала абсурдне з тієї ж консультації:
Консультант: Ви всі були найкращими в класі, тож не впадайте в стрес, якщо тут буде більша конкуренція, звертайтеся по психологічну допомогу...
Я, подумки: Ахаха, привіт, кумедна проблема, з якою я ніколи не зіткнуся :)
Ну але там побачимо. Щоправда, їхні ознаки стресу я вважаю нормальними елементами студентського життя ("Вам складно сконцентруватися на роботі й ви не уявляєте, як все встигнете? Ви відкладаєте початок роботи? Не маєте певності в якості роботи?" - й особистий бест "Тривожне відчуття, що щось пішло не так [A disquieting sense that something is very wrong]" - лузери, я так живу приблизно стільки, скільки себе пам"ятаю. Стрес виглядає не так. Стресу я боюся, непевності в якості своєї роботи - ні, бо в ній я ніколи не певна).
*
Гарвард - це як Гогвортс, але ще краще. Подібність посилює те, що в музеї природничих наук була якась гра про Гаррі Поттера, під ай-аєм досі висить підпис "Доббі", а під опудалом оленятка - "Патронус Снейпа":
А от в колекції метеликів, до якої доклався В.Набоков (на роздратування В.Набоковї, котра резонно вважала, що краще б він в той час писав Пніна), меморіальної таблички немає - а я чекала :( Врешті, музеї природознавства - це завжди музеї не природи, а історії думки, що засвідчують її витоки, як мітки від прищів - історію дорослішання: всі ці страшилки в банках і сотні пришпилених пташок, які документують еволюцію наших знань.
Завжди - та зворушлива віра, що, якщо випатрати іще когось, якщо навчитися відтворювати природу як живу, іще життєподібніше, й іще - то її можна схопити за бороду (там неймовірна виставка скляних квітів Леопольда й Рудольфа Бляшок): хоча це, звісно, лише поверхня. І є якась іронія в розміщенні найновіших досягнень науки в одному ряді з опудалками Дарвіна, чи сучасної етнографії - зі смертоносною етнографією іспанців в Латинській Америці: вказує на відносність досягнень :)
Безумно розчулив короткий і лютий масачусетський дощ за вікном тихої кімнати з запилюченими скелетами динозаврів. І картинка: дитина спить собі на лавочці, а її мама захоплено дивиться (розрахований на дітей) фільм про еволюцію.
А в крамничці сувенірів є блокнот з переробленого слонячого гівна і льодяники, в яких комахи, як в бурштині:
А це просто смішне лінгвістичне: тяжко, мабуть, бути дослідником майянської лінгвістики:
*
В гуртожитку мені дуже подобається, прямо на диво!
Тема нашого поверху - супергерої, тож двері оформлено так (голова поверху обіцяє замінити, якщо комусь його супергерой не подобається):
Моя кімнаточка:
Страхітлива ванна (одна на два поверхи):
Кухонька (є ще тостер, мікрохвильовка і плита, які на фото не видно). На свою їжу треба клеїти наліпки з іменем, а то вирішать, що це - терористична сибірська виразка, й викинуть.
Загальна вітальня поверху (з неї є вікно в кухню, тож можна стежити за своєю їжею просто з дивану):
Лавочки з квітучою дикою шипшиною перед входом:
*
Про культурне розмаїття: на моєму поверсі - 30 людей з 16 країн. Вночі в сусідній кімнаті хтось тихо співає китайською (а в іншу стіну мені хтось стукає, здається, морзянкою, але я її не знаю, тож той сусід так і не знайде відгуку: тепер мені його жаль, хоча спочатку лякалася). Я в безмежному естетичному захваті від розмаїття навколо.
Сусідня тема - політкоректність. При онлайн-реєстрації в Гарварді про стать не питають, лише таке формулювання: "Please use the space below if you prefer to describe your gender". По-мойму, вони безмежно прекрасні у своєму визнанні свободи вибору ідентичності.
*
Поки що зворушує законодавство: скажімо, заборонено продавати алкогольні напої тим, хто може сп"яніти (бат хау? бат вай?). Також, обов"язково нагадують при університетській реєстрації, заборонено hazing: способи ініціації до студентських товариств, котрі ставлять під загрозу фізичне чи психічне здоров"я (перелік включає побиття батогом чи ціпком, таврування тощо) - з чого робимо висновок, що практика була (є?) дуже поширена, і в місцевих competitive overachievers багате життя, сповнене садо-мазо. (Мені поки що нічого такого не пропонували).
