![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
(no subject)
Oct. 1st, 2010 02:17 amСпочатку мені було ліньки звітуватися про прочитане, потім мені було страшно від кількості прочитаного, потім я на це забила, потім подумала, що раз вирішила цей рік звітуватись, то буду звітуватись, аби тренувати силу волі, тому маленькими шматочками буду описувати readerly backlog. [20 to go - you can do it!]
77) "The Writer as Migrant", Ha Jin
Ха Цзинь - американський письменник китайського походження, котрий вирішив не повертатися зі США на історичну батьківщину після демонстрацій на площі Тяньаньмень, аби "preserve the integrity of his work". Здобув дофіга письменницьких нагород - див., скажімо, список на вікіпедії.
Дана збірка есеїв є, схоже, його спробою виправдатися за вибір не повертатися, вибір писати англійською. Вибір болісний, і тому він вперто ховається за спинами попередників: на прикладі Конрада доводить, що такий вибір не є зрадою, на прикладі Набокова - що писання чужою мовою ще не є письменницькою поразкою. Самого Ха Цзиня за їхніми спинами не видно, і це - таки письменницька поразка (і то не через англійську): письменнику забракло сміливості чи щирості, крові, котра необхідна, аби текст зворушував.
78) "Strong Opinions", Vladimir Nabokov
Збірка інтерв"ю та есеїв Набокова. Набоков, власне, інтерв"ю не давав, натомість все життя практикував мистецтво вислизання, майже того зникнення, котре в "Оригіналі Л."; йому присилали питання, він письмово давав на них настільки ухильні відповіді, наскільки то було фізично і синтаксично можливо, і відсилав назад. Інколи його фотографували з сачком на тлі гір або з шахами на тлі Вєри. Власне, нема в цьому томі жодних "strong opinions".
Трохи цитат: "My advice to a budding literary critic would be as follows. Learn to distinguish banality. Remember that mediocrity thrives on "ideas." Beware of the modish message. Ask yourself if the symbol you have detected is not your own footprint. Ignore allegories. By all means place the "how" above the "what" but do not let it be confused with the "so what." Rely on the sudden erection of your small dorsal hairs. Do not drag in Freud at this point. All the rest depends on personal talent."
Це до питання про моральний месідж "Лоліти" і "Блідого вогню": "In fact I believe that one day a reappraiser will come and declare that, far from having been a frivolous firebird, I was a rigid moralist kicking sin, cuffing stupidity, ridiculing the vulgar and cruel-- and assigning sovereign power to tenderness, talent, and pride."
А це просто дуже нагадує оповідну манеру Набокова в інтерв"ю: "Mr. Moynahan in his charming "Lolita and Related Memories" recalls his professor of Russian, the late Dr. Leonid Strakhovski (most foreign-born lecturers used to be "doctors"). I knew him, he did not really resemble my Pnin. We met at literary parties in Berlin half a century ago. He wrote verse. He wore a monocle. He had no sense of humor. He dwelt in dramatic detail on his military and civil adventures. Most of his yarns had a knack of fading out at the critical point. He had worked as a trolley car driver and had run over a man. The rowboat in which he escaped from Russia developed a leak in the middle of the Baltic. When asked what happened then, he would wave a limp hand in the Russian gesture of despair and dismissal."
79) "Кукла", Болеслав Прус
Це - така польська "Война і мір", моралізаторська до скрежету зубовного панорама епохи, котра мене до піни вибішувала диким мен-шовінізмом і антисемітизмом. Скажімо, коли жінка (у якої в той момент майже нема можливостей заробити самостійно) виходить заміж за гроші, то вона, на думку автора, курва. Той факт, що головний герой - чоловік, у якого можливостей таки трохи більше, - вперше одружився з багатою вдовою, такої негативної оцінки у автора не викликає - навпаки, висміюють вдову, котра сподівалася на любов молодшого чоловіка, ха-ха, стара дурепа. Жодних художніх redeeming qualities при цьому в тексті не виявлено.
80) "Fullmetal Alchemist", Arakawa Hiromu [27 томів манги]
Думаю, таке вийшло б, якби автори соцреалістичних моралізаторських казочок про піонерів-партизанів почали вживати ЛСД. Загальна канва, безперечно, знайома: bildungsroman про силу дружби і маленьких благородних хлопчиків, котрі рятують все, що не встигло втекти. А от в деталях вилазить такий параноїдальний жах, що прямо серце тішиться!
Це стімпанк: світ за стилістикою нагадує побіжні уявлення про Європу початку ХХ ст., проте там є магія, котра базується на кількох законах: збереження маси при перетвореннях, заборона перетворювати золото (в інтересах стабільності внутрішньої та зовнішньої економіки), заборона перетворювати людей (бо хєрня виходить). І от двоє сиріток намагаються повернути за допомогою магії свою померлу маму, зібравши кілька кіло заліза, фосфору, що там ще входить до складу людини - це все дуже гротескно і смішно - врешті, один із них лишається без руки і ноги, а другий взагалі без тіла, лише душа, замкнута у величезному обладункові. Такий гумор в дусі "дети в подвале играли в гестапо". Потім вони намагаються вернути собі тіла і помагають людям, це менш цікаво. Цікаво натомість те, що події розгортаються у тоталітарній державі, а це як на дитячу літературу просто прекрасно. Скажімо, там є цілком реалістичні етнічні зачистки. І етично сумнівні державні експерименти на приречених в"язнях. І дуже мілітаризоване суспільство.
Манга, в цілому, про те, що найгірше за таких обставин - забути про біль. Звідси - рефрен про жах порушення тілесної цілісності, середньовічне агіографічне перетворення тіла на книгу. Алхіміки з алхімічними знаками, випаленими на шкірі. Продукти експериментів на людях - людозвірі в дусі "Острова доктора Моро". Головні герої: в одного нема руки і ноги, в другого - тіла взагалі. Проблема тілесності (тіла як пам"яті) напряму пов"язана з темою людяності: найдосконаліші тіла, котрі неможливо пошкодити, - у потвор-гомункулів. Усе це дуже послідовно виведено і не дуже в лоб. У японців кумедні уявлення про дитячу літературу.
81) "Supernatural: Beginning's End", тексти Andrew Dabb і Daniel Loflin, художник Diego Olmos
Комікс-приквел до однойменного серіалу про двох братів, котрі їздять під старий рок на старій машинці сучасною Америкою і полюють на різну нечисть. Художньої цінності (що в коміксу, що в серіалу) не дуже багато, але я люблю такі різні штуки про побратимство, страшненькі провінційні міста, таємну, приховувану історію, котра перетриває у постфольклорі, а не в підручниках, непомітні війни, парамілітарні маргінальні групи.
77) "The Writer as Migrant", Ha Jin
Ха Цзинь - американський письменник китайського походження, котрий вирішив не повертатися зі США на історичну батьківщину після демонстрацій на площі Тяньаньмень, аби "preserve the integrity of his work". Здобув дофіга письменницьких нагород - див., скажімо, список на вікіпедії.
Дана збірка есеїв є, схоже, його спробою виправдатися за вибір не повертатися, вибір писати англійською. Вибір болісний, і тому він вперто ховається за спинами попередників: на прикладі Конрада доводить, що такий вибір не є зрадою, на прикладі Набокова - що писання чужою мовою ще не є письменницькою поразкою. Самого Ха Цзиня за їхніми спинами не видно, і це - таки письменницька поразка (і то не через англійську): письменнику забракло сміливості чи щирості, крові, котра необхідна, аби текст зворушував.
78) "Strong Opinions", Vladimir Nabokov
Збірка інтерв"ю та есеїв Набокова. Набоков, власне, інтерв"ю не давав, натомість все життя практикував мистецтво вислизання, майже того зникнення, котре в "Оригіналі Л."; йому присилали питання, він письмово давав на них настільки ухильні відповіді, наскільки то було фізично і синтаксично можливо, і відсилав назад. Інколи його фотографували з сачком на тлі гір або з шахами на тлі Вєри. Власне, нема в цьому томі жодних "strong opinions".
Трохи цитат: "My advice to a budding literary critic would be as follows. Learn to distinguish banality. Remember that mediocrity thrives on "ideas." Beware of the modish message. Ask yourself if the symbol you have detected is not your own footprint. Ignore allegories. By all means place the "how" above the "what" but do not let it be confused with the "so what." Rely on the sudden erection of your small dorsal hairs. Do not drag in Freud at this point. All the rest depends on personal talent."
Це до питання про моральний месідж "Лоліти" і "Блідого вогню": "In fact I believe that one day a reappraiser will come and declare that, far from having been a frivolous firebird, I was a rigid moralist kicking sin, cuffing stupidity, ridiculing the vulgar and cruel-- and assigning sovereign power to tenderness, talent, and pride."
А це просто дуже нагадує оповідну манеру Набокова в інтерв"ю: "Mr. Moynahan in his charming "Lolita and Related Memories" recalls his professor of Russian, the late Dr. Leonid Strakhovski (most foreign-born lecturers used to be "doctors"). I knew him, he did not really resemble my Pnin. We met at literary parties in Berlin half a century ago. He wrote verse. He wore a monocle. He had no sense of humor. He dwelt in dramatic detail on his military and civil adventures. Most of his yarns had a knack of fading out at the critical point. He had worked as a trolley car driver and had run over a man. The rowboat in which he escaped from Russia developed a leak in the middle of the Baltic. When asked what happened then, he would wave a limp hand in the Russian gesture of despair and dismissal."
79) "Кукла", Болеслав Прус
Це - така польська "Война і мір", моралізаторська до скрежету зубовного панорама епохи, котра мене до піни вибішувала диким мен-шовінізмом і антисемітизмом. Скажімо, коли жінка (у якої в той момент майже нема можливостей заробити самостійно) виходить заміж за гроші, то вона, на думку автора, курва. Той факт, що головний герой - чоловік, у якого можливостей таки трохи більше, - вперше одружився з багатою вдовою, такої негативної оцінки у автора не викликає - навпаки, висміюють вдову, котра сподівалася на любов молодшого чоловіка, ха-ха, стара дурепа. Жодних художніх redeeming qualities при цьому в тексті не виявлено.
80) "Fullmetal Alchemist", Arakawa Hiromu [27 томів манги]
Думаю, таке вийшло б, якби автори соцреалістичних моралізаторських казочок про піонерів-партизанів почали вживати ЛСД. Загальна канва, безперечно, знайома: bildungsroman про силу дружби і маленьких благородних хлопчиків, котрі рятують все, що не встигло втекти. А от в деталях вилазить такий параноїдальний жах, що прямо серце тішиться!
Це стімпанк: світ за стилістикою нагадує побіжні уявлення про Європу початку ХХ ст., проте там є магія, котра базується на кількох законах: збереження маси при перетвореннях, заборона перетворювати золото (в інтересах стабільності внутрішньої та зовнішньої економіки), заборона перетворювати людей (бо хєрня виходить). І от двоє сиріток намагаються повернути за допомогою магії свою померлу маму, зібравши кілька кіло заліза, фосфору, що там ще входить до складу людини - це все дуже гротескно і смішно - врешті, один із них лишається без руки і ноги, а другий взагалі без тіла, лише душа, замкнута у величезному обладункові. Такий гумор в дусі "дети в подвале играли в гестапо". Потім вони намагаються вернути собі тіла і помагають людям, це менш цікаво. Цікаво натомість те, що події розгортаються у тоталітарній державі, а це як на дитячу літературу просто прекрасно. Скажімо, там є цілком реалістичні етнічні зачистки. І етично сумнівні державні експерименти на приречених в"язнях. І дуже мілітаризоване суспільство.
Манга, в цілому, про те, що найгірше за таких обставин - забути про біль. Звідси - рефрен про жах порушення тілесної цілісності, середньовічне агіографічне перетворення тіла на книгу. Алхіміки з алхімічними знаками, випаленими на шкірі. Продукти експериментів на людях - людозвірі в дусі "Острова доктора Моро". Головні герої: в одного нема руки і ноги, в другого - тіла взагалі. Проблема тілесності (тіла як пам"яті) напряму пов"язана з темою людяності: найдосконаліші тіла, котрі неможливо пошкодити, - у потвор-гомункулів. Усе це дуже послідовно виведено і не дуже в лоб. У японців кумедні уявлення про дитячу літературу.
81) "Supernatural: Beginning's End", тексти Andrew Dabb і Daniel Loflin, художник Diego Olmos
Комікс-приквел до однойменного серіалу про двох братів, котрі їздять під старий рок на старій машинці сучасною Америкою і полюють на різну нечисть. Художньої цінності (що в коміксу, що в серіалу) не дуже багато, але я люблю такі різні штуки про побратимство, страшненькі провінційні міста, таємну, приховувану історію, котра перетриває у постфольклорі, а не в підручниках, непомітні війни, парамілітарні маргінальні групи.
