"Горище" Тараса Федюка (2009)
Nov. 14th, 2009 12:35 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pocketfull_ofМені свого часу дуже подобалися вірші Федюка, тому потішилася, коли побачила його нову збірку на львівському форумі - і оце нарешті добралася прочитати. Краще б не добиралася.
Збірка така підсумкова - про помирання, про проминання, про те, що лишається. А ніхріна не лишається. Очевидно, треба бути дуже добрим поетом, аби не фальшивити там, де особисто болить - і Федюк фальшивить послідовно у всьому. Починаючи від розміру - фізікаллі імпоссібл зробити тонкийліризм(ТМ) розміром частушки і цитатами зі шлягерів ("моя маленька донна//пиши мені листи//є пошта закордонна//і є на світі ти") - і силуваними римами фальшивить (та очевидно ж, що краще білий вірш, аніж послідовні відмінкові рими, надто якщо вони ведуть до тавтологій на кшталт "дев"ятого травня весни// ... вони" - чи є травні в інші пори року? - і каліцтва ліричного героя на кшталт "дорога//від пам"яток мистецтва болить нога"). Найгірше фальшивить на псевдо-фольку, там, де потрібна чистота і прозорість, а виходить якесь чергове "сивий жовтовухий вуж//гріє спину над латаття//кількоро жіночих душ//йдуть у поле в різних платтях//світ несе свою красу//дівчинка жене козу".
Ще там є якісь силувані цитати, за глибиною переосмислення першотвору наближені до переспівів, котрі лишаються на столах ув аудиторії, де сиділи бакалаври-філологи, всяке тіпа "все що було майже все загуло//всіх нас як скло але точно не триста"
І метафори, від яких мені хочеться плакати - таке враження, побутує в головах у поетів міф про самодостатність порівнянь і метафор, байдуже, чи мають ті якийсь зміст - ото й плодяться потвори на кшталт "я любив тебе так як цвіте облітаючи мак".
Інколи ця зрада мови, неможливість висловити хоч щось проривається і цілком буквально: "камінь вікінг бородатий//що траву - дир-дир - стриже". Чи, скажімо, "і вийшов до метра//й метро пішло ту-ту".
Ну й трохи просто перловки, бо це - як автокатастрофа: і страшно, і не вдається відвести погляд: "пальці наші лягали на щоки дівочі та інші//речі"; "Ти черкала темний простір//білими плечима просто//білим між плечей волоссям//і нічого не збулося"
Останні рядки збірки: "все одійшло залишилось лиш те що в письмі//більше нічого ніде не лишилось - йому і навіщо". Прикінцеве "навіщо" - це, очевидно, вигук читача, бо в письмі в даному разі ніц не лишається. Я багато готова пробачити комерційним авторам, для котрих регулярне продукування книжок є гарантією хліба і до хліба; але ж навіщо так ганьбитися некомерційному українському поету? Навіть, в цілому, не знаю, на кого злюся більше - на автора, котрому так зрадило почуття смаку і міри - чи на редактора/видавця/вотевер, котрий дозволив авторові з"явитися на людях без штанів.
***
Тим часом несподівано пристойним виявився "Нью-Йорк, я люблю тебе" - думала, буде вбога спроба виїхати на славі "Париж, я люблю тебе" - а воно навіть цікавіше за "Париж". "Париж" (у більш вдалих новелах) - дуже мила, дуже життєстверджувальна романтична комедія, а "НЙ" - таке медитативне про жИзнь загалом, про самотність, про "неприїзд у місто Н"(с). Крім того, й цікавіше за структурою - окремі новели таки об"єднано сяк-так в єдину оповідь. Дуже забавна новела Наталі Портман про стик культур і неможливість перекладу. І відверто провальних новел не було. Загалом, раджу.
Збірка така підсумкова - про помирання, про проминання, про те, що лишається. А ніхріна не лишається. Очевидно, треба бути дуже добрим поетом, аби не фальшивити там, де особисто болить - і Федюк фальшивить послідовно у всьому. Починаючи від розміру - фізікаллі імпоссібл зробити тонкийліризм(ТМ) розміром частушки і цитатами зі шлягерів ("моя маленька донна//пиши мені листи//є пошта закордонна//і є на світі ти") - і силуваними римами фальшивить (та очевидно ж, що краще білий вірш, аніж послідовні відмінкові рими, надто якщо вони ведуть до тавтологій на кшталт "дев"ятого травня весни// ... вони" - чи є травні в інші пори року? - і каліцтва ліричного героя на кшталт "дорога//від пам"яток мистецтва болить нога"). Найгірше фальшивить на псевдо-фольку, там, де потрібна чистота і прозорість, а виходить якесь чергове "сивий жовтовухий вуж//гріє спину над латаття//кількоро жіночих душ//йдуть у поле в різних платтях//світ несе свою красу//дівчинка жене козу".
Ще там є якісь силувані цитати, за глибиною переосмислення першотвору наближені до переспівів, котрі лишаються на столах ув аудиторії, де сиділи бакалаври-філологи, всяке тіпа "все що було майже все загуло//всіх нас як скло але точно не триста"
І метафори, від яких мені хочеться плакати - таке враження, побутує в головах у поетів міф про самодостатність порівнянь і метафор, байдуже, чи мають ті якийсь зміст - ото й плодяться потвори на кшталт "я любив тебе так як цвіте облітаючи мак".
Інколи ця зрада мови, неможливість висловити хоч щось проривається і цілком буквально: "камінь вікінг бородатий//що траву - дир-дир - стриже". Чи, скажімо, "і вийшов до метра//й метро пішло ту-ту".
Ну й трохи просто перловки, бо це - як автокатастрофа: і страшно, і не вдається відвести погляд: "пальці наші лягали на щоки дівочі та інші//речі"; "Ти черкала темний простір//білими плечима просто//білим між плечей волоссям//і нічого не збулося"
Останні рядки збірки: "все одійшло залишилось лиш те що в письмі//більше нічого ніде не лишилось - йому і навіщо". Прикінцеве "навіщо" - це, очевидно, вигук читача, бо в письмі в даному разі ніц не лишається. Я багато готова пробачити комерційним авторам, для котрих регулярне продукування книжок є гарантією хліба і до хліба; але ж навіщо так ганьбитися некомерційному українському поету? Навіть, в цілому, не знаю, на кого злюся більше - на автора, котрому так зрадило почуття смаку і міри - чи на редактора/видавця/вотевер, котрий дозволив авторові з"явитися на людях без штанів.
***
Тим часом несподівано пристойним виявився "Нью-Йорк, я люблю тебе" - думала, буде вбога спроба виїхати на славі "Париж, я люблю тебе" - а воно навіть цікавіше за "Париж". "Париж" (у більш вдалих новелах) - дуже мила, дуже життєстверджувальна романтична комедія, а "НЙ" - таке медитативне про жИзнь загалом, про самотність, про "неприїзд у місто Н"(с). Крім того, й цікавіше за структурою - окремі новели таки об"єднано сяк-так в єдину оповідь. Дуже забавна новела Наталі Портман про стик культур і неможливість перекладу. І відверто провальних новел не було. Загалом, раджу.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2009-11-13 11:40 pm (UTC)Може це іронічна назва яку дав редактор, свідомий названих огріхів?
Памятаю, Ви хотіли писати про пізнього Павла Григоровича? Тут же чудовий компаративістичний, простигосподи, матеріял - оте дир-дир точно має славного тракторного предка, що на полях повного зібрання недорозстріляного поета агітує за мир - а ці ритми далебі взяті із слава сталіну й народу, я отримав нагороду..
Уявляєте, якщо особистий занепад (вірю на слово, що він - Федюк, а не занепад тобто - колись був файним) - відбувається не леда-як, а за встановленими зразками? "Літературна традиція занепаду в укрліті" скажімо.
no subject
Date: 2009-11-14 12:41 am (UTC)Про етимологію назви - рулиш))))