pocketfull_of | (no subject)

Литва плутана, як сон в автобусі на кордоні перед світанком, а оскільки тривожні світанкові кордони таки були, і сни на них були, то враження сплітаються, й не розрізниш, де сон, де ні: холод, непевні маршрути, спроби кудись виблукати - більш чи менш вдалі, неможливість прокинутися, знов холод.

За товариство, мапи terra incognita, принагідні глюки і, last not least, фотографії - безмежно вдячна юзеру

scarabaea.

Маршрут був такий:
1) Каунас: якщо коротко, то Каунас - палімпсест, а ще він привчає до ласки від незнайомців. Про палімпсест: старі будинки не зносять, а набудовують на них нові шари й поверхи, врешті в межах одного дому співіснують арки литовської готики 16 ст., ренесансні підвіконня, барокові вежі і склопластикові вікна. А заводи радіотехніки перетворюються на якісь геть інопланетні церкви з парковками для вертольота на даху.
А про милосердних незнацомців: нам зі

scarabaea трапилася фантастична співробітниця місцевого університету, котра вигулювала нас до ночі, ще й запросила до себе додому повечеряти (я почала побоюватися, чи вона не маньячка бува - і зараз мені за це так соромно :( ), довго показувала місто - крім головних туристичних локацій, ще якісь приватні міфи (скажімо, підвал церковці, де можна ставити величезні свічки, якщо в тебе горе: доки та догорить, то й горе минеться; і ходи під містом, і ще така всячина), показувала поквапцем, бо століття міста і роки блукання містом треба було вбгати у один вечір - і от ніч, стоїмо на горі, під ногами - мокра трава і місто, десь палять листя, а з віхтів туману проступають кам"яні птахи. Так розумієш, що життя охуєнне.

Фото Дар'ї

2) Вільнюс - у Вільнюсі ми практикували невтручання до ландшафту. Субота: день всіх святих, на вулицях - холод, тиша, темрява і порожнеча. Ми обходимо туристичні локації за вказівниками на вулицях. Церкви плутаються в голові, посеред парковок зринають несподівані барокові вежі. Фотографувати не вдається, бо темно, листівок нема, бо все зачинено - місто не дає себе привласнити, лишається тільки спостерігати й зазирати до вікон (жаскі авторські ляльки, дівчина за лептопом серед порожньої кімнати). У Вільнюсі приватний простір тріумфує над публічним (вулиці такі вузькі, що ми удвох з валізами ледве могли йти пліч-о-пліч - зате внутрішні двори величезні), і в цьому приватному просторі нам не місце. Коли локації починають надто часто впізнаватися з уже читаного чи нагугленого колись, місто закругляється, підкидаючи вказівники до нашого готелю - хвате. З України тим часом - непевна паніка про чуму.
Вранці зате трапляється прекрасна Конституція республіки Ужупіс.
Фото Дар'ї

3) Тракай був порожній, тут нам пощастило. Всі розвозять свічки по цвинтарях у зв"язку з днем всіх святих (вночі здається, що земля горить, так багато померлих), тому з туристів на усьому півострові, здається, тільки ми. Знаходимо маленьку церковцю, де на вікнах рослинки ледве не у пластикових скляночках, як у сільських бабусь, а під черепом Адама конкретно бракує надпису "не лізь - уб"є" (люблю таке поєднання побутового і піднесеного).
В Тракаї два замки, один поруйнований, замкнений, у ньому позує кіт і можна полазити по мурах - а другий відреставрований і тому менш кумедний. Ще там багато сумних осінніх човнів.