прочитане за тиждень
Feb. 11th, 2015 04:42 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pocketfull_ofВ англомовних блогах періодично бачу тему - по середах звітуватися про прочитане. Я теж тут періодично так намагалася, але лінощі сильніші за мене. But past performance is no guarantee of future results! Тому спробую ще раз, тим паче, про цього тижня про більшість текстів уже звітувалася на ґудрідз. Отже, цього тижня прочитано:
Переписка Михайла Драгоманова з Наталією Кобринською (1893—1895)
Читати листування Драгоманова - спірне задоволення. Інколи то цікавий інтелектуальний спаринг (листування з Грінченком, скажімо). А інколи він нічого по суті не пише, крім свого стандартного "...і тільки я Д'Артаньян стою в білому" і "а чому ви робите не те, що я вам сказав, а те, що самі хочете? невже неясно, що все, що не від мене - повна хуйня?" - а таку дозу second-hand embarrassment мені вчитати тяжко. На жаль, доки не прочитаєш, не знатимеш, чи кожна конкретна добірка - то перший випадок чи другий. З Кобринською - очевидно, другий.
"Stories of the Soviet Experience: Memoirs, Diaries, Dreams" by Irina Paperno
Наприкінці 80-х-на початку 90х почався меморіальний бум: всі, хто хоч якось могли тримати в руках олівець чи ручку - від дисидентів чи офіційних митців, що почали стрімко й собі шитися в дисиденти, до напівписьменних селян - почали гарячково видавати/здавати в архіви мемуари, вписуючи свою індивідуальну долю в колективну історію. Паперно намагається поєднати аналіз самого цього феномену з детальнішим прочитанням стратегій конкретних авторів (стратегії, врешті, стверджує вона, для цілого феномену були більш-менш спільні); розглядає і видавничу інфраструктуру навколо цього (скажімо, як редактори працювали з текстами напівписьменних авторів і конструювали "маленьку людину"). На жаль, поставлені авторкою питання цікавіші, ніж кінцевий текст: бо текст значною мірою описовий і радше, як то кажуть, вводить тексти до (англомовного) наукового обігу, аніж робить із ними щось цікаве.
Прослухала в аудіоваріанті, пересуваючись містом: "Black Powder War" (Temeraire #3) by Naomi Novik - колись уже читала (здається, перші чотири книги? можливо, п'ять? нічо не пам'ятаю), аж раптом зрозуміла, що цього року виходить останній, дев'ятий том. То повільненько переслуховую. Дуже миле історичне фентезі про наполеонівські війни, але з драконами. Саммері: невротичному джентльмену з непорушними уявленнями про добро, зло і служіння королю - раптом перепадає дракон з мріями про соціальний активізм, рівність, свободу, братерство і доступ до середньої освіти незалежно від біологічного виду. Hijinks, existential crises, and transatlantic flights ensue.
"Trigger Warning: Short Fictions and Disturbances" by Neil Gaiman
Найновіша збірка оповідань Геймана, тільки 2 лютого вийшла. Я люблю Геймана і читала в нього майже все, але конкретно ця збірка в масі своїй - ну ніяк, та це "ніяк" ще й приправлене мотиваційними фразочками, які я й на фейсбуку промотую, не кажучи вже про небажання з ними перетнутися в книжках, придбаних за кровно зароблені :-/.
Ну, скажімо, в передмові Гейман пише, як щоразу зависає на фразі "Вдягніть маску, перш ніж допомагати іншим" у інструктажах з безпеки перед польотом - у цьому йому вчувається якийсь коан. Якщо це й коан, то якийсь плоскуватий (як і вся та частина передмови). Але він демонструє прийом, на якому тримається ціла збірка: взяти фразу чи образ, зачовгані від довгого вжитку настільки, що до них ніхто вже й не дослухається. Витягнути з контексту. Вуаля. (Щоб не спойлерити конкретно цю збірку, проілюструю гейманівським оповіданням з давнішої збірки: ну, всі ми знаємо сюжет Білосніжки, так? І тільки Гейман ставить до нього логічне питання: ви ж усі розумієте, як називається бліда істота з кривавим рум'янцем, що лежить у труні, так?) При цьому важлива й тема масок: добра половина, як не більше, оповідань у збірці тримаються на невизначеності ідентичності оповідача чи його співрозмовника. Це не йде, до речі, збірці на користь, бо в результаті оповідання тримається на цьому пуанті, як анекдот, і ця структура повторюється знову і знову і знову, доки читач не переходить від фейспалму до хеддеску. Але частина оповідань дуже класні!
Натомість - всі вірші, включені до збірки, дуже погані. Найкраще це підсумовує автор рецензії у Guardian: "it is supposed to be a “scary” poem but the only thing scary about the poetry in this collection is its inclusion."
В межах програми "змусити себе читати італійською": 2 і 3 томи "Пандемоніуму" Іми Ічіко.
(щоб не здавалося, що я тільки те й роблю, що фігню читаю: я ще викладаю! і за останні 10 днів переклала 70 сторінок нинішнього перекладу-який-поки-не-можна-називати! і подивилася три фільми! і навіть інколи спілкувалася з людьми.)
Що читаю зараз:
"Аз" Ірини Шувалової
"Postmodern Genres", упорядник Марджорі Перлофф
"Empire of Ivory" (Temeraire, #4) by Naomi Novik (аудіо)
"Księgi Jakubowe" Ольги Токарчук (ооооо, цей пункт доооовго висітемо у каррентному чтиві, епічного обсягу том)
Переписка Михайла Драгоманова з Наталією Кобринською (1893—1895)
Читати листування Драгоманова - спірне задоволення. Інколи то цікавий інтелектуальний спаринг (листування з Грінченком, скажімо). А інколи він нічого по суті не пише, крім свого стандартного "...і тільки я Д'Артаньян стою в білому" і "а чому ви робите не те, що я вам сказав, а те, що самі хочете? невже неясно, що все, що не від мене - повна хуйня?" - а таку дозу second-hand embarrassment мені вчитати тяжко. На жаль, доки не прочитаєш, не знатимеш, чи кожна конкретна добірка - то перший випадок чи другий. З Кобринською - очевидно, другий.
"Stories of the Soviet Experience: Memoirs, Diaries, Dreams" by Irina Paperno
Наприкінці 80-х-на початку 90х почався меморіальний бум: всі, хто хоч якось могли тримати в руках олівець чи ручку - від дисидентів чи офіційних митців, що почали стрімко й собі шитися в дисиденти, до напівписьменних селян - почали гарячково видавати/здавати в архіви мемуари, вписуючи свою індивідуальну долю в колективну історію. Паперно намагається поєднати аналіз самого цього феномену з детальнішим прочитанням стратегій конкретних авторів (стратегії, врешті, стверджує вона, для цілого феномену були більш-менш спільні); розглядає і видавничу інфраструктуру навколо цього (скажімо, як редактори працювали з текстами напівписьменних авторів і конструювали "маленьку людину"). На жаль, поставлені авторкою питання цікавіші, ніж кінцевий текст: бо текст значною мірою описовий і радше, як то кажуть, вводить тексти до (англомовного) наукового обігу, аніж робить із ними щось цікаве.
Прослухала в аудіоваріанті, пересуваючись містом: "Black Powder War" (Temeraire #3) by Naomi Novik - колись уже читала (здається, перші чотири книги? можливо, п'ять? нічо не пам'ятаю), аж раптом зрозуміла, що цього року виходить останній, дев'ятий том. То повільненько переслуховую. Дуже миле історичне фентезі про наполеонівські війни, але з драконами. Саммері: невротичному джентльмену з непорушними уявленнями про добро, зло і служіння королю - раптом перепадає дракон з мріями про соціальний активізм, рівність, свободу, братерство і доступ до середньої освіти незалежно від біологічного виду. Hijinks, existential crises, and transatlantic flights ensue.
"Trigger Warning: Short Fictions and Disturbances" by Neil Gaiman
Найновіша збірка оповідань Геймана, тільки 2 лютого вийшла. Я люблю Геймана і читала в нього майже все, але конкретно ця збірка в масі своїй - ну ніяк, та це "ніяк" ще й приправлене мотиваційними фразочками, які я й на фейсбуку промотую, не кажучи вже про небажання з ними перетнутися в книжках, придбаних за кровно зароблені :-/.
Ну, скажімо, в передмові Гейман пише, як щоразу зависає на фразі "Вдягніть маску, перш ніж допомагати іншим" у інструктажах з безпеки перед польотом - у цьому йому вчувається якийсь коан. Якщо це й коан, то якийсь плоскуватий (як і вся та частина передмови). Але він демонструє прийом, на якому тримається ціла збірка: взяти фразу чи образ, зачовгані від довгого вжитку настільки, що до них ніхто вже й не дослухається. Витягнути з контексту. Вуаля. (Щоб не спойлерити конкретно цю збірку, проілюструю гейманівським оповіданням з давнішої збірки: ну, всі ми знаємо сюжет Білосніжки, так? І тільки Гейман ставить до нього логічне питання: ви ж усі розумієте, як називається бліда істота з кривавим рум'янцем, що лежить у труні, так?) При цьому важлива й тема масок: добра половина, як не більше, оповідань у збірці тримаються на невизначеності ідентичності оповідача чи його співрозмовника. Це не йде, до речі, збірці на користь, бо в результаті оповідання тримається на цьому пуанті, як анекдот, і ця структура повторюється знову і знову і знову, доки читач не переходить від фейспалму до хеддеску. Але частина оповідань дуже класні!
Натомість - всі вірші, включені до збірки, дуже погані. Найкраще це підсумовує автор рецензії у Guardian: "it is supposed to be a “scary” poem but the only thing scary about the poetry in this collection is its inclusion."
В межах програми "змусити себе читати італійською": 2 і 3 томи "Пандемоніуму" Іми Ічіко.
(щоб не здавалося, що я тільки те й роблю, що фігню читаю: я ще викладаю! і за останні 10 днів переклала 70 сторінок нинішнього перекладу-який-поки-не-можна-називати! і подивилася три фільми! і навіть інколи спілкувалася з людьми.)
Що читаю зараз:
"Аз" Ірини Шувалової
"Postmodern Genres", упорядник Марджорі Перлофф
"Empire of Ivory" (Temeraire, #4) by Naomi Novik (аудіо)
"Księgi Jakubowe" Ольги Токарчук (ооооо, цей пункт доооовго висітемо у каррентному чтиві, епічного обсягу том)
