(no subject)

Бувають комічні миті, коли усвідомлюєш: у тих аспектах життя, які зачепила профдеформація, підтримати нормальний діалог ти вже не здатна. Скажімо, п'ємо вчора теплим товариством. Із алкогольною кришталевою ясністю розумію, що саме-цієї-миті-негайно мушу поділитися із навколишніми чудовою книжечкою, яку зараз читаю. Навколишні розуміють, що легше піддатися, аніж позбутися мене на якийсь інший спосіб, і кажуть - ну добре, який вірш тут твій улюблений?
Я зависаю, вибираю якийсь один і кажу: "От в цьому чудовий перехід від ямба до анапесту". Опустимо завісу милосердя над.
Розкажіть про такі миті у вас!