Перелітне

1) Сиджу на пересадці у Хітроу, вперше в житті ловлю себе на великій ніжності до американської культури спілкування. У Бостоні всі, хто перевіряють паспорт, бажають тобі гарних свят і ти їм того ж, чувак на паспортному контролі сприкрено питає, чому я відмовилася від прикольної стрижки, яка в мене була в паспорті, і взагалі, спілкуватися-спілкуватися-спілкуватися - чи просто перекинутися парою фраз із незнайомцями - там ок. Попри всю мою британофілію, Хітроу на цьому тлі - мрачняк-мрачняк. І навіть сек'юріті в них параноїдальніше, ніж у США. Все-таки для мене дуже добре, що на пхд я птрапила до США, а не до Британії, США на мене добре впливають.
1.5) Але Брітіш Ерлайнз розчулили до сліз, дозволивши безкоштовно провезти додаткову величезну валізу гуманітарки, яку зібрали чудові бостонські волонтери для солдатів.
2) Питаю в кафе в цьому ж Хітроу, чи є в них соєве молоко в каву. На менее дивляться украй скептично, кажуть: такого не тримаємо, є знежирене, тіпа валіть, хіпстери кінчені. (замовляю при цьому набір "вдаримо холестерином по здоровому глузду" (деруни-омлет-два бекони). В Америці нерозуміння викликав би як раз такий сніданок, а не соєве молоко. Привіт, рідна Європа.
(При всій моїй нелюбові до Хітроу, я вже обросла в ньому кафе, де я щоразу замовляю конкретний сніданок. А ще тут безкоштовного вай-фаю стали давати аж 4 години, а не 45 хв, як раніше!)
3) Вже годин за 5 буду вдома!