![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
(no subject)
Sep. 7th, 2012 09:15 pmЗа народною массачусеттською прикметою, якщо день сонячний і на небі ні хмарки, то це значить, що дощ точно скоро піде. Минула осінь була аномально суха - себто десь як Київ, а не так, що замислюєшся, чи не треба тобі, бува, окуляри для плавання й кисневий балон, щоб добиратися на пари - тож я обійшлася без однієї принципової деталі гардеробу місцевих. А цього року довелося надолужувати - коли купувала, небо було синє, аж наче підфарбоване - а вже за дві години обновка пригодилася: от, тепер я гордий власник гумових чоботів. Красивенних!
Доки шукала чоботи, натрапила на чергову соціальну рекламу поїздок громадським транспортом (попередню викладала тут): цього разу пишуть, що "1 з 30 000 психіатрів вважає, що, якщо проїхатися метром хоча б тричі, то точно зустрінеш велику любов".
На Гарвардській площі живе багато дивного люду - вуличних музикантів, вуличних наркоманів, втікачів і мандрівців. Сьогодні вперше зауважила пам'ятник одному з них - лялькарю з Росії Фокіну (пам'ятник зображає, власне, найвідомішу його ляльку) - і всій цій субкультурі в цілому.
Спочатку я шукала чоботи в гарвардській крамниці товарів першої необхідності на студентів, які щойно заселилися до гуртожитку. Настільки гарних чоботів, як мені хотілося, я там не знайшла, натомість виявила, що продуктом першої необхідності для студентів - обіч рушників, зошитів, зубних щіток і дивоглядів штибу husband pillows - є плюшеві іграшки-бактерії. Ви ж розумієте, що ваше життя неповне без плюшевої сибірської виразки чи гепатиту? Мені здавалося, що таке може знадобитися, лише щоб могти принагідно сказати "мій сексуальний партнер отримав від мене на день народження герпес", але коли я озвучила тезу своїй знайомій біохімічці, виявилося, що в неї є малярія.
(особливо мила, на мою думку, flesh-eating disease)
*
Ще згадала цікаву деталь з "Making Sense Of Japanese: What The Textbooks Don't Tell You" by Jay Rubin, про яку вже писала тут: В японській часто оминають займенники. Тому на хвилі моди на європейську літературу в першій половині ХХ ст. багато письменників (з найвідоміших - Акутаґава Рюноске) створювали такий собі західний колорит, вживаючи в своїх текстах трошки більше займенників, аніж, строго кажучи, було треба.
Доки шукала чоботи, натрапила на чергову соціальну рекламу поїздок громадським транспортом (попередню викладала тут): цього разу пишуть, що "1 з 30 000 психіатрів вважає, що, якщо проїхатися метром хоча б тричі, то точно зустрінеш велику любов".
На Гарвардській площі живе багато дивного люду - вуличних музикантів, вуличних наркоманів, втікачів і мандрівців. Сьогодні вперше зауважила пам'ятник одному з них - лялькарю з Росії Фокіну (пам'ятник зображає, власне, найвідомішу його ляльку) - і всій цій субкультурі в цілому.
Спочатку я шукала чоботи в гарвардській крамниці товарів першої необхідності на студентів, які щойно заселилися до гуртожитку. Настільки гарних чоботів, як мені хотілося, я там не знайшла, натомість виявила, що продуктом першої необхідності для студентів - обіч рушників, зошитів, зубних щіток і дивоглядів штибу husband pillows - є плюшеві іграшки-бактерії. Ви ж розумієте, що ваше життя неповне без плюшевої сибірської виразки чи гепатиту? Мені здавалося, що таке може знадобитися, лише щоб могти принагідно сказати "мій сексуальний партнер отримав від мене на день народження герпес", але коли я озвучила тезу своїй знайомій біохімічці, виявилося, що в неї є малярія.
(особливо мила, на мою думку, flesh-eating disease)
*
Ще згадала цікаву деталь з "Making Sense Of Japanese: What The Textbooks Don't Tell You" by Jay Rubin, про яку вже писала тут: В японській часто оминають займенники. Тому на хвилі моди на європейську літературу в першій половині ХХ ст. багато письменників (з найвідоміших - Акутаґава Рюноске) створювали такий собі західний колорит, вживаючи в своїх текстах трошки більше займенників, аніж, строго кажучи, було треба.
