(no subject)

96 - і я магістр. Вперше в житті - не в лавах найнижчих оцінок за курсову/диплом, а серед найвищих, і то з моєю маргінальною темою, в яку не вірила навіть наукова керівниця. Це був цінний урок, що не слід покладатися на кон"юнктуру, і якщо чимось справді захоплений, то варто поборотися за право цим займатися: ймовірно, якщо ти від теми в захваті, ти її розробиш краще, ніж тему, від якої не в захваті. В процесі захисту здобула також цінний досвід спілкування з позаземною цивілізацією: ніякою земною логікою не пояснити закиду одного із членів комісії "А чому ви цитуєте зарубіжних вчених [першорядних величин з моєї теми], а не цитуєте українського вченого Х [котрий їх переказує]? Всі наші біди від того, що ми не читаємо один одного!".
У мене багато закидів до цієї кафедри щодо навчального процесу і зокрема відсутності грунтовної освіти з будь-чого, але вона мене багато чому навчила по-людськи, врешті, тут я виросла, і тут в мене було достатньо свободи, щоб набити свої гулі, і достатньо милосердя навколишніх, щоб наслідки тих гуль не були геть фатальними. Я досі нелякана і досі погано розрізняю, де слід боротися, а на що можна й забити, зате вже розрізняю свою боротьбу і свою нелякану дурість (переважно постфактум). Іще ця кафедра познайомила мене з людьми, котрі мене підтримають у обстоюванні принципового і пробачать мою дурість, а також тицьнуть носом у мої лажі, перш ніж в них тицьнуть ліві навколишні. Я хотіла б виправдати повагу цих людей, на жаль, з цим через раз виходить, але я безумно вдячна за кредит довіри (і опосередковано, зокрема, вдячна й кафедрі, де ми всі познайомились).
Всьо, тепер можна поволеньки вертатися до нормального режиму, скажімо, флудити про книжки й кіно.
Мої красіві дєвушки, я таки категорично вимагаю походу на якийсь дурний бойовик, аби це відзначити!