(no subject)

Сиджу на чемоданах - на диво, все навіть влізло. П'яна, як чіп - вчора мене після бейлісу так не розвезло, як сьогодні після пива. Хто зі мною пив, той знає, що я ДУЖЕ депресивний пияк, а хто не пив, то краще повірте на слово. Це така психотерапія: коли не хочеться їхати, то досить напитися - і ти РАДІТИМЕШ, що цих людей більше ніколи не побачиш, бо в очі ти їм дивитися все одно не зможеш.


П'ять хвилин флешбеку і самогризтва під гаслом "я - депресивний пияк":
I'm emotionally retarded & have more issues than National Geographic & am not an easy person to love. Я все це прекрасно розумію, і тому не завжди ловлю межу між "людина законно ображається на мої заглюки, треба мовчати, вибачатися і бути вдячною, що мене взагалі терплять" і "здається, людина витирає об мене ноги, і треба тихо зйобуватися". Боюся, ніколи тієї межі й не розумітиму. Прикріше, мабуть, коли приймаю перший випадок за другий - ну але краще перестрахуватися.