![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pocketfull_of(продовжую розбирати минулорічні ізраїльські фото)
Напевно, про вигляд міст - як про зовнішність чужих дітей: або добре, або ніяк. Попри це, Тель-Авів - найменш гарне місто, яке я в своєму житті бачила (у нього багато плюсів, але естетичність до них не належить). Ті, хто обстоюють його архітектурні чесноти, другим чи третім словом згадують Баухаус. Це вони, на мою думку, дарма: у близькосхідній розхристаності і буянні, на порожній доти землі Баухаус - стиль старої пересиченої культури - виглядає десь так само доречно, як, скажімо, маленька чорна сукня від Шанель і разок перлів на пляжу десь під Алупкою, між шкірок кавуна і недопалків. Обшарпаний тиньк, яскрава білизна на балконах і графіті трохи наближає тель-авівський Баухаус до контексту, але не остаточно.
Тому в Тель-Авіві є два спеціальні райони, де всі фотографуються. У нас от є знаки, поруч з якими всі фотографуються, а в ТА - цілі райони.
Мій улюблений - Неве-Цедек. Неве-Цедек увесь складається зі старанно оформлених і запакованих байтиків естетичних вражень, тож я дуже потішилася, коли побачила там випадкову, а не сплановану красу - хтось по дорозі додому впустив фрукти, отакий лежав натюрморт, бринів від ос:
Нині Неве-Цедек виглядає як маленьке європейське село серед мегаполісу. Хоча були часи, коли саме Неве-Цедек був найновішою дільницею і звістував майбутнє (і звістував, очевидно, для Яффи - решти Тель-Авіву тоді ще просто не існувало): він ріс навколо кінцевої станції залізничної лінії Яффа-Єрусалим. Попри те, що назва цієї лінії звучить як щось із Агати Крісті чи якогось авантюрного роману про східні інтриги, значення в неї було хіба символічне: потяг ішов 4 години, рівно стільки ж, скільки коні. Але потяги - це майбутнє, і хто володів потягами - володів і майбутнім (очевидно, імперії володіли й розбудовували - щоб за потреби, скажімо, возити війська; а примазувалися усі, включно зі слабшими світу цього - наприклад, на відкриття станції прийшов "батько" тєми ревернакуляризації івриту, створив івритне слово на позначення потяга - буквально, "залізний кінь", хоча його неологізм потім і замінили нормальнішим). Станція активно діяла аж до 1948 року (війни за незалежність), а потім потяги почали ходити з центральної Тель-Авівської станції. Ось ця станція нині:
Всередині спробували, наскільки могли, відтворити колорит кав'ярні й зали очікування доби зламу століть. Скажімо, повідшкрібали, як то у нас у Львові роблять, пізніший тиньк, щоб проступили нечіткі слова різними мовами, таке мене-мене-текел-і-т.д. від мрії про мультикультуралізм і спільний простір західної культури під Тихого океану до Атлантичного:
Перед станцією, на останньому зацілілому клапті рейок, стоїть один старий вагончик, в ньому показують інформаційні фільмики про історію цього місця:
Навколо ростуть колоритні старезні кактуси - майже як американський останній фронтир:
Десь неподалік - яскравий-яскравий лайм у рівчачку з водою навколо клумби:
Крім реверсу з Тель-Авівом позицій нове-старе, було в долі Неве-Цедеку іще одне стрімке перетворення. Він починався як прогресивний район і культурний центр (хто там тільки не жив у першій половині століття, включно зі, скажімо, нобелівським лауреатом Аґноном), але у 50ті роки прийшов у занепад. Там почали селитися іммігранти з інших близькосхідних країн, яких ніхто не любить, дільниця бідніла й обсипалася, врешті, у 70ті-80ті її хотіли вже просто зрівняти із землею і побудувати згори парковки, бо, здавалося, це дешевше, ніж її відмити. Рятує Неве-Цедек чудо: туди починають, приваблені низькими цінами на нерухомість (бо всі нормальні люди в той момент, навпаки, намагалися звідти вибратися), з'їжджатися різні митці, відкривати клуби і майстерні. Район стрімко джентрифікується і на сьогодні є одним з дорожчих закутків Т-А catering to the quirky middle class (ну, ви розумієте: натуральне домашнє морозиво, книгарні з іноземними книжками, елегантні старші пані, маленькі крамнички органічних продуктів, незчисленні магазини хендмейду і т.д.) - кітчевим, але по-своєму прикольним.
Крамничка товарів для хендмейду рекламує свої нитки:
Цей будинок з фігурками є, здається, на абсолютно всіх звітах про Неве-Цедек, тож чим я не лемінг:
Не всі мають таке завзяття, як архітектор попереднього будинка, але намагаються кумедно оформити свої будинки і все навколо них, здається, абсолютно всі мешканці райончика:
Там багато прикольних графіті:
Другий такий район, у якому всі фотографуються - це, власне, сама Яффа, але про нього, мабуть, наступним записом.
Раніші записи про Ізраїль: гуртожитки Тель-Авівського університету, кібуци і Голанські висоти (може зачепити тих, кому болить нинішня ситуація), кумедні фото з Єрусалиму, Єрихон, палестинські таксисти і палац Хішама (може зачепити тих, кому болить нинішня ситуація).
Напевно, про вигляд міст - як про зовнішність чужих дітей: або добре, або ніяк. Попри це, Тель-Авів - найменш гарне місто, яке я в своєму житті бачила (у нього багато плюсів, але естетичність до них не належить). Ті, хто обстоюють його архітектурні чесноти, другим чи третім словом згадують Баухаус. Це вони, на мою думку, дарма: у близькосхідній розхристаності і буянні, на порожній доти землі Баухаус - стиль старої пересиченої культури - виглядає десь так само доречно, як, скажімо, маленька чорна сукня від Шанель і разок перлів на пляжу десь під Алупкою, між шкірок кавуна і недопалків. Обшарпаний тиньк, яскрава білизна на балконах і графіті трохи наближає тель-авівський Баухаус до контексту, але не остаточно.
Тому в Тель-Авіві є два спеціальні райони, де всі фотографуються. У нас от є знаки, поруч з якими всі фотографуються, а в ТА - цілі райони.
Мій улюблений - Неве-Цедек. Неве-Цедек увесь складається зі старанно оформлених і запакованих байтиків естетичних вражень, тож я дуже потішилася, коли побачила там випадкову, а не сплановану красу - хтось по дорозі додому впустив фрукти, отакий лежав натюрморт, бринів від ос:
Нині Неве-Цедек виглядає як маленьке європейське село серед мегаполісу. Хоча були часи, коли саме Неве-Цедек був найновішою дільницею і звістував майбутнє (і звістував, очевидно, для Яффи - решти Тель-Авіву тоді ще просто не існувало): він ріс навколо кінцевої станції залізничної лінії Яффа-Єрусалим. Попри те, що назва цієї лінії звучить як щось із Агати Крісті чи якогось авантюрного роману про східні інтриги, значення в неї було хіба символічне: потяг ішов 4 години, рівно стільки ж, скільки коні. Але потяги - це майбутнє, і хто володів потягами - володів і майбутнім (очевидно, імперії володіли й розбудовували - щоб за потреби, скажімо, возити війська; а примазувалися усі, включно зі слабшими світу цього - наприклад, на відкриття станції прийшов "батько" тєми ревернакуляризації івриту, створив івритне слово на позначення потяга - буквально, "залізний кінь", хоча його неологізм потім і замінили нормальнішим). Станція активно діяла аж до 1948 року (війни за незалежність), а потім потяги почали ходити з центральної Тель-Авівської станції. Ось ця станція нині:
Всередині спробували, наскільки могли, відтворити колорит кав'ярні й зали очікування доби зламу століть. Скажімо, повідшкрібали, як то у нас у Львові роблять, пізніший тиньк, щоб проступили нечіткі слова різними мовами, таке мене-мене-текел-і-т.д. від мрії про мультикультуралізм і спільний простір західної культури під Тихого океану до Атлантичного:
Перед станцією, на останньому зацілілому клапті рейок, стоїть один старий вагончик, в ньому показують інформаційні фільмики про історію цього місця:
Навколо ростуть колоритні старезні кактуси - майже як американський останній фронтир:
Десь неподалік - яскравий-яскравий лайм у рівчачку з водою навколо клумби:
Крім реверсу з Тель-Авівом позицій нове-старе, було в долі Неве-Цедеку іще одне стрімке перетворення. Він починався як прогресивний район і культурний центр (хто там тільки не жив у першій половині століття, включно зі, скажімо, нобелівським лауреатом Аґноном), але у 50ті роки прийшов у занепад. Там почали селитися іммігранти з інших близькосхідних країн, яких ніхто не любить, дільниця бідніла й обсипалася, врешті, у 70ті-80ті її хотіли вже просто зрівняти із землею і побудувати згори парковки, бо, здавалося, це дешевше, ніж її відмити. Рятує Неве-Цедек чудо: туди починають, приваблені низькими цінами на нерухомість (бо всі нормальні люди в той момент, навпаки, намагалися звідти вибратися), з'їжджатися різні митці, відкривати клуби і майстерні. Район стрімко джентрифікується і на сьогодні є одним з дорожчих закутків Т-А catering to the quirky middle class (ну, ви розумієте: натуральне домашнє морозиво, книгарні з іноземними книжками, елегантні старші пані, маленькі крамнички органічних продуктів, незчисленні магазини хендмейду і т.д.) - кітчевим, але по-своєму прикольним.
Крамничка товарів для хендмейду рекламує свої нитки:
Цей будинок з фігурками є, здається, на абсолютно всіх звітах про Неве-Цедек, тож чим я не лемінг:
Не всі мають таке завзяття, як архітектор попереднього будинка, але намагаються кумедно оформити свої будинки і все навколо них, здається, абсолютно всі мешканці райончика:
Там багато прикольних графіті:
Другий такий район, у якому всі фотографуються - це, власне, сама Яффа, але про нього, мабуть, наступним записом.
Раніші записи про Ізраїль: гуртожитки Тель-Авівського університету, кібуци і Голанські висоти (може зачепити тих, кому болить нинішня ситуація), кумедні фото з Єрусалиму, Єрихон, палестинські таксисти і палац Хішама (може зачепити тих, кому болить нинішня ситуація).
