Бійцівський клуб дрозофіл

[pocketfull_of]

В межах мого чудового адміністративного підробітку я організовувала зустріч з викладачем кафедри нейробіології, членом американської академії наук, який проводить бої дрозофілів (I kid you not). Йому десь за 80, але він - справжній фанат своєї справи. Він показував скляну арену, яку його лабораторія розробляла багато років. В центрі арени - мисочка з їжею, а в ній сидить самиця дрозофіла. В арену запускають самців-дрозофілів і потім знімають на відео їхні поєдинки. Спочатку бували труднощі, бо самиця втікала: але потім самицям почали відривати голови, бо, як виявилося, самцям-дрозофілам байдуже, чи є голова в самиці, з якою вони спарюються.
В його лабораторії переглянули 200 тисяч записів поєдинків дрозофілів і вивели послідовність дій. Виявляється, стратегія ведення поєдинку запрограмована в нервовій системі, бо навіть дрозофіли, які ніколи не спілкувалися з іншими, ведуть бої так само. Себто, власне кажучи, лабораторія займається можливостями генного програмування, стежать, як змінюється метод ведення поєдинку після різних втручань: геном дрозофіли розшифрований і в них короткі покоління, тож досліди проводити легко - безумно цікаво, загалом, розповідав. (Але мені дуже цікаво, хто ж першим подумав "ооо, бійцівський клуб дрозофілів, з цим можна працювати!") Раніше вони проводили досліди на лобстерах: то довше, але тоді до їхньої лабораторії була просто-таки черга, бо делікатесний же продукт. (Зараз про нових людей в лабораторії сусідні лабораторії дізнаються з того, що в вентиляції з'являються дрозофіли.)

Так от, якщо вам раптом обридла ваша робота абощо, просто згадайте про бідного постдока, робота якого полягає в тому, щоб відривати голови самицям дрозофіл.